Клара Фехер - У мене буде острів

Але Жолі змовчав.

Берці аж пополотнів од заздрощів.

— Ви обидва брехуни!

— Знову починаєш? Таки хочеш заробити? — вигукнув Жолі.

— Я віддам тобі компас, а ти мені — половину острова, — несподівано запропонував Берці.

— Але ж острів має тільки дві половини! — вихопився Шаньї.

На щастя, задзеленчав дзвоник, і хлоп’ята щодуху помчали до класу.

Увійшла тьотя Гізі, і почався урок мови. Читали слова по складах. Діти це дуже любили. Хтось скаже одне слово, а хтось інший знаходить слово, що починається з останнього складу попереднього.

— Зер-но! — почав Томі Фараго.

— Но-ви-на! — підхопив Агі Ач.

— На-ри! — вигукнув Берці Хартаї.

— Ри-ба! — крикнув Гейза Коош.

— Ба-ра-бан! — переможно засяяв Янчі Фекете.

— Бан-ка! — протягом мовила Вероніка Тот.

— Ка-ль-мар!

— Мар-ци-пан!

— Добре, добре! — хвалила тьотя Гізі.

У Жолі аж вуха горіли від хвилювання. Зараз настане його черга!

— Пан-чо-ха!

— Хал-ва!

— Вал-ка!

— Кафе!

— Фе-йє-норд! — не задумуючись, вигукнув Фері Фот.

— Норд-ост! — розплився в усмішці Шаньї Еніш.

Жолі проковтнув слину.

— Ост-рів! — вигукнув він переможно.

Томі Рожа, що сидів за ним, замислився.

— Рів… рів… Я не знаю слова, яке починалося б на «рів», — сумно мовив він нарешті.

— Тоді п’ятірку заслужив Жолі, — сказала тьотя Гізі. — Хто ще хоче одержати п’ятірку, той скаже, де не зовсім точно відповідали. Ну, подумайте гарненько! Зер-но, но-ви-на, на-ри, ри-ба..

Жолі підвів руку.

— Ну?

— Після «пан-чо-ха» мало б іти щось на «ха», а не «хал», а після «хал-ва» мало б іти щось на «ва», а не на «вал»…

— Молодець, Жолі! Дивуюся й не надивуюся! Дай мені, будь ласка, свій щоденник — я запишу тобі відзнаку.

— Авжеж! — пробурчав Томі Рожа. — Легко було йому вигадати «острів», коли він у нього справді є…

— Ти щось сказав, Томі? — спитала тьотя Гізі.

— Нічого я ие сказав, — знову буркнув Томі.

Жолі повернувся на місце й прочитав те, що написала вчителька в щоденнику.

«Жолі дуже добре вчиться. Сьогодні він чудово відповідав на уроці мови. Я ставлю йому п’ятірку з відзнакою».

Жолі поклав щоденник у ранець. Але тут йому на парту впала паперова кулька. Він розгорнув — Записка. «Якщо дозволиш мені пливти з тобою на острів, подарую компас. Берці».

Шаньї простяг руку.

— Покажи!

Він прочитав і сердито відкинув папірець.

— Про мене — запрошуй на острів усіх! Хоч квитки вхідні роздавай! Ось він — таємничий острів Жолі Ковача! Вхідна платня — три яблука і один компас! Гарний мені острів! А ще обіцяв!

— Я не обіцяв, — шепнув Жолі, але тьотя Гізі глянула на нього, і він замовк. Не вистачало тільки, щоб його позбавили відзнаки!

— А зараз ми пограємось у довгі слова, — сказала тьотя Гізі. — Спробуйте вимовляти якнайдовші слова. Починаймо!

— Виноград!

— Добре.

— Найрозумніший!

— Вареники!

— Добре, добре.

— Шпинат, — сказав Імруш Кенез.

— Ні, Імруше, — похитала головою тьотя Гізі. — Хіба «шпинат» — це довге слово? Подумай гарненько.

— Бо я шпинат не люблю, і мені завжди виказують за те, що я його довго їм, — відповів Імруш, і всі засміялися.

— Бачу, ви дуже розвеселилися! — сказала тьотя Гізі, але й сама засміялася.

Та вона не знала, що діялось у класі. А в класі від парти до парти бігла чутка, що Жолі має десь таємничий острів з пальмами, і що добре було б якось дістатися туди. Може, й вхідний квиток доведеться купити, як до цирку. А на останній парті Фері Вільчек та Еммі Тот уже почули, що на острові є і леви, і величезний маяк, і на маяку живе зачарована королівна…

У п’ятницю на світанку Жолі прокинувся від почуття, що йому треба глянути на щось дуже важливе. Але на що саме? Раптом його осяйнула думка, і він виплигнув з ліжка. Йому ніби пам’яталося, що ввечері тато пересунув човен на два бакени вперед…

Жолі підбіг до «Дошки шаленої поведінки». Справді — човен уже підпливає до острова! Якщо все буде гаразд, в неділю допливе… Але чому «якщо?» Адже він одержав стільки п’ятірок, був чемним та слухняним… Лишилося всього два дні — невже він не витримає?!

Перший урок — фізкультура. Жолі дуже поспішав, бо перед цим уроком треба зайти до роздягальні, роздягнутися, скинути ці кляті черевики з високими халявами, на яких, мов навмисне, перед уроком фізкультури завжди вузлами зав’язуються шнурки…

Жолі так біг, що не помітив Шаньї Еніша. А той гукав на все горло: