Ришард Лісковацький - Вождь справедливих

— Помовч, хлопчику, не твоє мелеться, — докірливо кинув капітан і зразу ж усміхнувся, наче хотів загладити гостроту своїх слів. — Помовч, рибам і дітям права голосу не дано.

— Попереджаємо востаннє! Чуєте — востаннє! — Адам уже збагнув, що вороги не поступляться, що треба прокладати собі шлях кулаками.

— Казику, дай йому у вухо, я бачу, ця руда мавпа до тебе сікається! — скипів Качур, який досі намагався вдавати найспокійнішого.

Казик оцінив моральну підтримку товариша, але коли він цієї миті про щось і думав, то не про удар у вухо, а швидше про можливість вийти неушкодженим з цієї не вельми приємної ситуації. Однак шанси на здійснення цього наміру були дуже мізерні. Бо з місця, в якому він так легковажно опинився, вороття не було.

— Я чув, що добродій Казик збирався дати мені в вухо? — в підкресленим спокоєм спитав капітан і обурено скривився. — Мені це не причулося?

Богдан швидко закліпав повіками, це було явною й перевіреною ознакою невблаганного наближення бійки. Навіть тим із Справедливих, що лишилися на березі, урвався терпець. Вони підскакували, наче півні перед бійкою, розмахували руками, голосно вигукували в обличчя ворогам:

— Хочете відігратися за той матч?

— Завидки беруть, що про нас більше говорять, ніж про вас?

— Зараз ми дамо вам урок боксу!

— Будете тікати, як щури з потопленого корабля!

— Начувайтеся, свинячі рила, мавпячі пики, тхори, мурахоїди!

— Богдане, Адаме, Качуре, покажіть цим покидькам, де раки зимують!

— Казику, не жалій кулаків, ми за тобою!

Не так жаль було Казикові своїх кулаків — часом таку-сяку користь він мав із них, — як костюма. Адже битися в новому костюмі — злочин, інакше не скажеш. Досить комусь шарпнути за вилогу… ні, навіть думати про таке страшно! Врубель затуляє очі долонею, неначе побачив цю жахливу сцену. Синій костюм з довоєнної бєльської вовни лишився без вилог… Жахливе, кошмарне видовисько… справжня катастрофа.

Та не встиг Казик відгородитись долонею від цієї моторошної картини, від цього тяжкопонівеченого костюма, як на кладці почали втілюватись у життя взаємні погрози. Капітан, безстрашно перехиляючись через поручень, стусонув Богдана кулаком у спину. Богдан завив од люті й, незважаючи на Казика, що мимоволі відігравав роль щита, за яким ховався противник, замолотив правою рукою, де тільки можна було. Зацідив ненароком у потилицю скуленого Врубеля, що обома руками вчепився у поручень.

Це була вельми дивна бійка. На кладці стояло дев’ятеро хлопців, але практично тільки двоє могли зійтися врукопаш. Усі ж ті, що стояли за спинами Богдана й капітана, брали участь у битві лише горлянками. А що горлянки були у них міцні, то над лугом, над річкою й лісом знявся такий вереск, такий галас, наче зійшлися щонайменше два полки.

— Вріж йому добряче правою, Богдане… хай у нього трохи проясніє в дурній голові!

— Навчи його поважати старших, Антосю! Постав печатку, щоб знав!..

Казик раптом відчув, що капітан Антось, очевидно, втрачаючи рівновагу після Богданового удару, міцно вхопився за рукав його піджака.

— Пусти, шакале! — В Казиковому голосі прозвучала ненависть, що межувала з розпачем. — Пусти мій рукав, бо вб’ю!

Богдан тут-таки використав чудову нагоду й почастував капітана, що захитався на кладці, ще однією дуже дошкульною серією ударів. Капітан перехилився до води і ще міцніше вчепився в Казика. Далі трагічні події розвивалися блискавично. Врубель, забувши про поручень, кинувся на противника і… беркицьнув сторч головою просто у Вєпж, що замріяно плюскотів унизу. Супроводив його в цій короткій подорожі капітан, але для Казика то вже було мізерною втіхою.

Голосне й промовисте «ах!» вирвалося з грудей супротивників. Всі на мить завмерли, дивлячись, як Казик, занурений по шию у воду, насилу бреде до берега. Біля нього, форкаючи, наче кінь, і сварячись кулаком, бовтається у воді капітан.

І тут Казик ніби згадав про те найбільше в житті лихо, яке спіткало його. Він повернувся мокрим обличчям до Справедливих, що стояли на кладці, і розпачливо зойкнув:

— Мій новий костюм!..

Найдзвінкіша сурма, найголосніші барабани, найгучніший заклик до бою не мали б такої сили, як жалібна Казикова скарга. Справедливі раптом усвідомили, що сталася страшна річ, і одностайно кинулись на штурм. Не встиг Богдан точним ударом послати у воду власника гарної голубої сорочки, як Ягелло, Кальош, Чорний і Ластатий пригадали собі, що зробив гетьман Чарнецький [4] Чарнецький Стефан (1599–1665) — видатний польський полководець, учасник багатьох визвольних битв у війні зі шведами. , аби врятувати вітчизну. Гетьман Чарнецький «кинувся через море», а Справедливі, не маючи під рукою моря, кинулись через річку Вєпж. Вони так швидко подолали її, що противник навіть не встиг подумати про відступ. А тепер дорога назад була вже відтята.