Алан Мілн - Вінні-Пух

— Я не п-хав, я ч-хав,— уперто сказав Тигра.

— А хто тебе зна,— сказав Іа-Іа,— на дні Річки в цьому важко розібратися.

— Отож-бо й воно,— сказав Кролик.— Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.

Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять — це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.

Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, — день, коли щось треба зробити.

— Отже, справа така, Крістофере Робіне, — почав Кролик, — Тигра...

— Ніякий не Тигра, — заперечив Тигра.

— Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, — сказав Іа-Іа.

— Але ж він, мабуть, не хотів цього,— сказав Пух.

— Він просто такий стрибучий,— сказав Паць, — і нічого не може із собою вдіяти.

— Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! — запищав Крихітка Ру. — Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...

— Ну годі, годі,— сказав Кролик,— не можна говорити всім одночасно. Головне — що скаже на це сам Крістофер Робін.

— Я просто чхнув,— сказав Тигра.

— Він пхнув,— сказав Іа-Іа.

— Ну, може, я трішки п-чхнув,— сказав Тигра.

— Помовчте! — сказав Кролик, підвівши лапку.— Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!

— Ну,— сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.— Я думаю...

— Що-що? — сказали всі.

— Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.

Так вони і зробили.

І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!

А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.

Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").

Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.

— А Тигра загалом — друзяка хоч куди,— спроквола сказав Паць.

— Звичайно,— сказав Крістофер Робін.

— Усі ми хоч куди,— сказав Пух.— Це моя така думка,— додав він.— Хоч я не певен, що я не помиляюся.

— Звичайно, ти не помиляєшся,— сказав Крістофер Робін.

Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.

Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" — і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.

— Так от,— сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,— Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався — одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?

Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився, і коли можна придумати, як його приструнчити, це буде Блискуча Думка.

— Саме так я й думав,— сказав Кролик.— А що скажеш ти, Пуше?

Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:

— Чудово!

— Що чудово? — спитав Кролик.

— Те, що ти казав,— промовив Пух.

Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.

— Але як ми це зробимо? — спитав Паць.— Як ми його приструнчимо?

— Треба дати йому добру науку! — рішуче сказав Кролик.

— Яку науку?

— Про те й мова — яку? — сказав Кролик.

Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.

— Там була така штука, що зветься " два-над-два",— сказав він. — Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.