Алан Мілн - Вінні-Пух

— Ні,— сказав Іа-Іа.— Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

— Слухай, Пуше,— сказав він,— коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

— Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

— Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

— Ні,— сказав Іа-Іа.

— Давай! — скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом — саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не тукаменюку або не турічку, або ж не тойдень для своєї Блискучої Думки,— біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

— Ой Іа, який же ти мокрий! — сказав Паць, помацавши ослика.

— Молодець, Пуше, — великодушно сказав Кролик.— Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

— Яка ще там Думка? — спитав Іа-Іа.

— Отак прибити тебе до берега.

— Прибити? Мене? — здивувався Іа-Іа.— Мене? Прибити? То ви гадаєте — мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.

— Це неправда, ти не жбурляв,— прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.

— Мені теж так здається,— схвильовано озвався Пух.

— Іа-Іа — він завжди так,— сказав Паць.— А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.

Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.

— Як же ти туди впав? — спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.

— Я не впав,— відповів Іа-Іа.

— Але ж як ти...

— Мене пхнули,— сказав Іа-Іа.

— Ой,— зацікавлено писнув Крихітка Ру,— тебе хтось штурхонув?

— Мене хтось пхнув. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте — думав! — якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно пхнули.

— Ой Іа! — зойкнули всі в один голос.

— А ти певен, що ти не посковзнувся? — розсудливо спитав Кролик.

— Авжеж, я посковзнувся. Коли ти стоїш на слизькому березі Річки і хтось зненацька тебе пхне у спину, ти неодмінно посковзнешся. Хіба може бути інакше?

— Але хто ж це зробив? — спитав Крихітка Ру.

Іа-Іа не відповів.

— Мабуть, то Тигра,— знервовано сказав Паць.

— А як, по-твоєму, Іа,— спитав Вінні-Пух,— то був жарт, чи хтось ненавмисне?..

— А я не встиг подумати, Пуше. Навіть на дні Річки я не встиг себе запитати: "Що це — дружній жарт чи якась випадковість?" Лиш коли я виплив на поверхню, то впевнено сказав: "Мокра справа". Якщо ви тямите, до чого я веду.

— А де був Тигра? — спитав Кролик.

Але перш ніж Іа встиг відповісти, за спиною в них затріщав очерет, і звідтіля вийшов Тигра.

— Привіт товариству! — весело сказав Тигра.

— Привіт, Тигро,— сказав Крихітка Ру.

Кролик раптом страшенно набундючився.

— Тигро,— врочисто мовив він,— скажи по-чесному, що оце щойно сталося?

— Коли щойно? — спитав Тигра, трохи зніяковівши.

— Коли ти пхнувІа й він упав у Річку.

— Я не пхнув.

— Ні, ти пхнув,— понуро буркнув Іа.

— Ні, не пхнув. Я чхнув. Не " п", а " ч" — ап-чхнув. Мені просто закрутило в носі, а я випадково стояв позаду Іа-Іа й сказав: "Гррррра-а-а-апчччч-хи!!!"

— Що з тобою? — спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його.— Не треба лякатися, Пацю.

— Це я з несподіванки,— тремтячим голосом промовив Паць.

— Бачите, а каже не пхнув! — озвався Іа-Іа.— А це що? Отак зненацька лякати! Дуже неприємна звичка. Мені байдуже — хай собі Тигра живе в Лісі,— вів далі Іа-Іа,— бо це великий Ліс і в ньому є вдосталь місця і для плигання, і для чхання. Але я не розумію, чому він повинен приходити в мій крихітний закуток Лісу, щоб мене пхнути? Головне, що в моєму закутку немає нічого вартого уваги. Звісно, для тих, кому смакує холод, сирість та колючки, він має свої принади, але в усьому іншому — це зовсім непримітний куточок, і якщо кому забагнеться пха...