Алан Мілн - Вінні-Пух

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самівідняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

— А ось моя! — вигукнув Крихітка Ру.— Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

— Ні,— сказав Пух.

— Мабуть, моя десь застрягла,— сказав Ру.— Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка — застрягалочка?

— Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,— сказав Кролик.

— Пацю, он твоя!.. — раптом сказав Пух.

— Моя сірувата,— сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

— От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки йогопаличка, а це означало, що він виграє.

— Випливає! Он вона, о-о-н! — сказав Пух.

— А ти певен, що то моя? — схвильовано кувікнув Паць.

— Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це — Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

— Іа! Іа-а! — загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

— Та це ж наш Іа! — захоплено запищав Крихітка Ру.

— Невже? — озвався Іа. — А я все думав: "Хто ж це такий?" — Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

— Я зовсім не знав, що ти також граєшся,— сказав Крихітка Ру.

— Я не граюся,— відповів Іа-Іа.

— Іа, що ти там робиш? — спитав Кролик.

— Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

— Ой Іа! — з розпачем вигукнув Пух.— А щож ми... я хочу сказати, а якже ми... ти гадаєш, якщоми...

— Саме так, — сказав Іа-Іа.— Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

— Диви, диви! Він крутиться на одному місці! — сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

— А чом би й ні? — холодно озвався Іа-Іа.

— І я теж умію плавати! — гордо сказав Крихітка Ру.

— Тільки не крутячки,— відповів Іа-Іа.— Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,— вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,— та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо — це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

— Здається, я щось придумав,— озвався нарешті Вінні-Пух.— Але я не певен, що це те, що треба.

— Я теж,— сказав Іа-Іа.

— Кажи, Пуше,— сказав Кролик.— Що ти там придумав?

— Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одногобоку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

— Це просто чудова думка,— сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

— Дуже чудова! — сказав Іа.— Коли я захочу, щоб мене прибили, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

— А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? — занепокоєно спитав Паць.

— Або що, як ми ненароком не поцілимов нього? — сказав Іа.— Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

— Я її не кину, я її просто впущу, Іа,— пояснив він.— Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що такя не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?