Алан Мілн - Вінні-Пух

— Прошу повторити слово в слово ту першу записку,— сказала вона, ніби й не чула того, що сказав Кролик.

— Ну, там було написано: "Пішов. Скоровернус". Те саме, що й тут, тільки тут ще дописано: "Залнятий. Скоровернус".

Сова з полегкістю зітхнула:

— Ага, ось тепер наше становище дещо прояснилося.

— Так-то воно так, але в якому становищі Крістофер Робін? — сказав Кролик.— Де він тепер? Ось у чому річ!

Сова знову вирячилася на записку. І, звісно, для такої, як вона, грамотійки, тепер було зовсім не важко прочитати цю записку: "Пішов. Скоровернус. Залнятий. Скоровернус". Нічого іншого в ній і не могло бути написано!

— Так от, любий мій Кролику, по-моєму, цілком зрозуміло, що саме трапилося,— сказала вона.— Крістофер Робін кудись пішов зі Скоровернусом. Він і отой... Скоровернус тепер чимось дуже зайняті. Ти останнім часом зустрічав у нашому Лісі якогось Скоровернуса?

— Гм,— сказав Кролик,— я ж оце й прийшов до тебе спитати... А який він із себе?..

— Ну,— сказала Сова,— плямистий або травоїдний Скоровернус — це просто е-е...

...Принаймні,— сказала вона,— найбільше він схожий на... е-е-е...

...звісно,— вела вона далі,— це залежить від того... е-е-е... е-е-е-е...

...словом, я просто не знаю, який він із себе,— щиро призналася Сова.

— Велике спасибі,— сказав Кролик і чимдуж помчав до Війні-Пуха.

Ще здалеку він почув якийсь загадковий шум. Кролик зупинився і прислухався. Шум був ось такий:

— Здоров, Пуше! — сказав Кролик.

— Привіт, Кролику,— відповів замріяний Пух.

— Ти сам придумав цю пісеньку?

— Еге, я її начебто придумав,— сказав Пух.— Не те щоб я умів по-справжньому думати,— додав він скромно,— і ти сам знаєш чому, але іноді таке на мене нападає.

— Угу,— сказав Кролик, який ніколи й нічому не дозволяв нападати на нього, а завжди нападав на все сам.— Отже, справа така: ти коли-небудь бачив у нашому Лісі плямистого або травоїдного Скоровернуса?

— Ні,— сказав Пух.— Такого не бачив. А от Тигру щойно бачив.

— Тигра нам ні до чого.

— Еге, — сказав Пух.— Я й сам так подумав.

— А Паця ти бачив?

— Бачив, — сказав Пух. — Мабуть, він теж ні до чого? — спитав він догідливе.

— Ну, це залежить від того, бачив він когось чи ні.

— Він бачив мене,— сказав Пух.

Кролик присів на землю біля Пуха, але, відчувши, що це принижує його гідність, підвівся знову.

— Завдання просте,— сказав він, — треба з'ясувати: що робить Крістофер Робін цими днями вранці?

— А що ж він робить?

— Ото ж бо! Можеш ти сказати як очевидець, що він робить уранці останнім часом? Тобто останніми днями?

— Можу, — сказав Пух. — Учора ми разом із ним снідали. Під Шістьма Соснами. Я приніс такий маленький кошичок — невеличкий, але дуже доречний кошичок, такий доладний, солідний кошичок, повний...

— Так, так,— сказав Кролик,— усе ясно. Але я маю на увазі пізніший час. Ти бачив його колись між одинадцятою і дванадцятою годиною дня?

— Та бач,— сказав Пух,— об одинадцятій годині... розумієш... об одинадцятій годині... одне слово, об одинадцятій годині я зазвичай забігаю додому. У мене там о цій порі деякі справи.

— А в чверть на дванадцяту?

— Та бач... — почав був знову Пух.

— А о пів на дванадцяту?

— Точно,— сказав Пух.— О пів на дванадцяту або трохи пізніше я зазвичай бачуся з ним.

І тут, подумавши як слід, Пух раптом пригадав, що він і справді давно вже не бачив Крістофера Робіна о цій порі. Після обіду — бачив, увечері — бачив, перед сніданком — бачив, одразу після сніданку — бачив, а тоді — "Ну, Пуше, до побачення" — і Крістофер Робін зникає на весь ранок.