Алан Мілн - Вінні-Пух

Радіючи з такої щасливої думки, він трюхикав собі далі й далі, а тоді перескочив струмок і опинився в тих місцях, де мешкали його Родичі та Знайомі. Сьогодні, здавалося, їх було ще більше, ніж звичайно. Кивнувши тому-сьому Їжакові (поручкатися з ними було, звісно, ніколи), мимохідь кинувши "Доброго ранку" ще декому та милостиво привітавшись із дрібнотою словами "Ах, це ви", Кролик помахав їм усім лапкою — і тільки його й бачили.

Усе це викликало таке хвилювання й таке збудження серед Родичів та Знайомих, що деякі з них, а саме з родини Комашок, включно з Кузьчиним Синочком, гайнули до Дрімучого Пралісу й полізли на дерева, щоб устигнути долізти до верхівок раніше, ніж це — будь-що — станеться, і щоб можна було все гарненько роздивитися.

Кролик поспішав краєм Дрімучого Пралісу, з кожною миттю дужче відчуваючи важливість свого завдання, і нарешті він прибіг до дерева, в якому жив Крістофер Робін.

Кролик постукав у двері.

Потому кілька разів гукнув господаря. Потому відступив трохи назад, задер голову, прикрив лапкою очі від сонця і, вдивляючись у верховіття, погукав знову.

Потому він зайшов із протилежного боку і ще погукав: "Агов! Де ти? Це я, Кролик!" — але нічого не сталося.

Тоді він замовк і прислухався, і все замовкло й прислухалося разом із ним, і в осяяному сонцем лісі стало тихо-тихо, а тоді зненацька десь високо-високо в небі заспівав жайворон.

— Як жаль! — сказав Кролик.— Крістофер Робін кудись пішов.

Кролик ще раз повернувся до зелених дверей — просто так, для годиться, і збирався уже йти геть, відчуваючи, що ранок йому остаточно зіпсовано, коли раптом помітив на землі клаптик паперу.

У папірці стирчала шпилька — мабуть, папірця раніше було пришпилено до дверей.

— Ага! — сказав Кролик, почуваючи, що до нього знов повернувся чудовий настрій.— Мені ще один лист!

Ось що там було написано:

ПІШОВ

СКОРОВЕРНУС

ЗАЛНЯТИЙ

СКОРОВЕРНУС

К.Р.

— Ага! — повторив Кролик.— Треба негайно повідомити інших.

І він поважно рушив у дорогу.

Найближче звідси жила Сова, і Кролик гайнув навпрошки через Дрімучий Праліс до Совиної хати. Біля Совиних дверей він посмикав мотузочку дзвоника й потицяв у кнопку дзвіночка; потім потицяв у кнопку дзвіночка й посмикав мотузочку дзвоника.

І так він тицяв та смикав, смикав і тицяв, аж поки нарешті з дверей вистромилася Совина голова й сказала:

— Забирайся геть! Я думаю!.. О, це ти!

Сова завжди так зустрічала гостей.

— Сово,— діловито почав Кролик,— у нас із тобою є мозок. В усіх інших — у голові тирса. Якщо в цьому Лісі хтось мусить думати,— а коли я кажу "думати", я маю на увазі думати по-справжньому,— то це наша з тобою справа.

— Атож,— сказала Сова.— Я саме й думала.

— Прочитай оце.

Сова взяла в Кролика записку Крістофера Робіна і подивилася на неї трохи спантеличено. Звісно, вона вміла підписатися — Сува— вміла написати Вівторок так, що можна було зрозуміти, що то не Середа, і вона досить непогано вміла читати, якщо їй тільки не зазирали через плече й не питали щохвилини: "Ну, то як?.." Так, усе це вона вміла, але...

— Ну, то як? — спитав Кролик.

— Авжеж, так,— сказала Сова мудрим і глибокодумним голосом.— Я розумію, що ти хочеш сказати. Це — безперечно. Коли б ти не прийшов до мене, я б сама мусила прийти до тебе.

— Чому? — спитав Кролик.

— З тієї самої причини,— сказала Сова, сподіваючись, що, зрештою, вона зуміє щось вивідати.

— Учора вранці,— урочисто промовив Кролик,— я пішов провідати Крістофера Робіна. Його не було. На дверях у нього була пришпилена записка.

— Саме оцязаписка?

— Ні, інша. Але зміст її був той самий. Усе це дуже дивно.

— Неймовірно,— сказала Сова, знову вирячившись на записку. На мить їй здалося, ніби щось трапилося з носом Крістофера Робіна.— І що ж ти зробив?

— Нічого.

— Це найрозумніше,— премудро сказала Сова.

Але вона з жахом чекала нового запитання, і воно справді не забарилося.

— Ну, то що? — знову спитав Кролик.

— Авжеж, так воно і є,— пробубоніла Сова.

Якийсь час вона безпорадно кліпала очима, не в змозі більше нічого придумати, але раптом їй сяйнула щаслива думка.

— Скажи мені, Кролику,— сказала вона,— про що йшлося в першій записці? Тільки точно. Це дуже важливо. Від цього все залежить. Повтори ту записку слово в слово.

— Та в ній було те ж саме, що і в цій. Абсолютно!

Сова сердито зиркнула на Кролика й подумала, чи не краще його зіпхнути з дерева, але вирішила, що це вона завжди встигне, а тому продовжила свої розпити.