Алан Мілн - Вінні-Пух

— О! — сказав Крихітка Ру.— І вони вміють літати не гірше за Сову?

— Куди там Сові. Краще! — сказав Тигра.— Тільки вони не хочуть.

— А чого вони не хочуть?

— Ну, їм це чомусь не подобається.

Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.

— А стрибати? — спитав Крихітка Ру.— Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?

— Питаєш! — сказав Тигра.— Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.

— Ой, а я так люблю стрибати! — сказав Крихітка Ру.— Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне — ти чи я?

— Звісно, я,— сказав Тигра,— тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.

— Куди спізнимося?

— Туди, куди нам треба прийти вчасно,— сказав Тигра, і наддав ходи.

Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.

— А я вмію плавати,— сказав Крихітка Ру.— Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?

— Ще б пак! Тигри все вміють!

— І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? — спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.

— По деревах вони лазять краще за всіх на світі,— сказав Тигра,— значно краще за всяких там Пухів.

— А на оце дерево вони зуміють залізти?

— Вони завжди лазять саме по таких деревах,— сказав Тигра.— Цілими днями: то вгору, то вниз.

— Ой Тигро, це правда?

— Ось зараз сам побачиш! — рішуче сказав Тигра. — Сідай мені на спину та вчися.

Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.

— Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! — захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.

До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): "А ми ліземо!"

Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): "Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?"

Видершись іще вище, він сказав (у думці);

"Правда, це не так легко..."

А ще вище він сказав (уголос):

— Тільки злазити вниз теж доведеться.

А тоді ще-ще вище додав:

— А це вже буде зовсім нелегко...

— ... якщо не впасти...

— ... бо тоді це, мабуть, буде зовсім...

— ... легко!

І тільки-но він сказав "легко", гілка, на якій він стояв, зненацька обламалася, і він, відчуваючи, що падає, ледве встиг зачепитися за вищу гілку...

Потому він обережно й повільно підвів голову й зачепився за цю гілку підборіддям... Далі підтягнув одну задню лапу... за нею другу... і, зрештою, сів на цю гілку, важко дихаючи й глибоко шкодуючи, що замість усього цього не спробував своїх сил у плаванні.

Ру зліз із Тигри і примостився поруч.

— Ой Тигро! — захоплено вигукнув він.— Ми вже на самісінькій верхівці?

— Ні,— сказав Тигра.

— А ми поліземо на верхівку?

— Ні,— пробурчав Тигра,

— У-у! — засмучено сказав Крихітка Ру, але враз після цього весело зацокотів: — Тигро, чуєш, Тигро! А хвацько в тебе вийшло, коли ти для сміху ніби став падати, а потім узяв та й не впав. Зроби так ще!

— Ні!!! — прогарчав Тигра.

Ру хвилинку помовчав, а тоді сказав:

— Тигро, а можна, ми з'їмо наші бутерброди, га?

— А чом би й ні? З'їмо. А де вони?

— Там унизу, під деревом,— сказав Крихітка Ру.

— Тоді, я гадаю, їх краще трохи поберегти,— сказав Тигра.

Так вони й зробили.

....................................

Тим часом Вінні-Пух та Паць чалапали собі Лісом. Пух віршами розповідав Пацеві про те, що він ладен усе робити, тільки б далі не товстіти, і що він не буде товстіти, а навпаки... а Паць думав про те, чи скоро виросте жолудь, якого він посадив.

— Пуше, диви! — раптом кувікнув Паць.— Онде на Сосні хтось сидить!

— А й справді,— сказав Пух, із цікавістю придивляючись, хто ж то може бути.— Там якийсь звір!

Паць схопив Пуха за лапу, мабуть, для того, щоб Пух не дуже лякався:

— А то якийсь Лютий Звір? — спитав він, намагаючись дивитися в інший бік.

Пух кивнув:

— То Ягуляр,— сказав він.

— А що Ягуляри роблять? — спитав Паць, у глибині душі сподіваючись, що зараз Ягуляри цього робити не стануть.

— Вони ховаються між гіллям на деревах і звідти кидаються на тебе, коли ти проходиш під деревом,— пояснив Пух.— Крістофер Робін мені все-все про них розповідав.

— Тоді ми краще не будемо підходити до цього дерева, бо Ягуляр ще кинеться звідти й заб'ється.

— Вони не забиваються,— сказав Пух,— вони ого як уміють кидатися!

Але Паця це чомусь не заспокоїло. Він усе ж відчував, що не слід підходити до дерева, з якого — так і чекай — хтось кинеться (бодай навіть дуже вміло).