Алан Мілн - Вінні-Пух

Але він не підводив очей і не обертався, бо знав, що коли ти обертаєшся й бачиш перед собою Страшного, Лютого Слонопотама, то ненароком можеш усе забути.

— Трам-пам-пам, тірлім-пам-па! — сказав Крістофер Робін голосом Пуха, бо це Пух вигадав пісеньку, яка починалася так:

І коли Крістофер Робін хотів заспівати цю пісеньку, він завжди співав її голосом Пуха — тоді вона здавалася ще кращою.

"Він каже зовсім не те! — занепокоєно подумав Паць. — Він же мав іще раз сказати "Хохо". Ну, коли так, тоді я йому скажу "Хо-хо".

І найстрашнішим, найлютішим голосом Паць сказав:

— Хо-хо!

— Як ти там опинився, Пацику? — спитав Крістофер Робін своїм звичайним голосом.

"Який жах! — подумав Паць. — Спершу Слонопотам говорив Пуховим голосом, а тепер промовляє голосом Крістофера Робіна. Це він робить для того, щоб мене спантеличити й приголомшити!"

І, вже насправді спантеличений та приголомшений, він квапливо закувікав:

— Це пастка на Пухів, і я чекаю, поки в неї впаде... хо-хо!.. Ось що це таке... хо-хо!.. хо-хо!..

— Що, що? — спитав Крістофер Робін.

— Пастка на хохоків,— охриплим голосом сказав Паць.— Це я її зробив і чекаю, доки в неї впаде хо-хо... беркиць... хо-хо...

Не знаю, скільки б іще Паць хохокав, але цієї миті Пухові намріялося-наснилось, ніби в нього аж шістнадцять горщиків меду, і він зненацька прокинувся.

Власне, він прокинувся від того, що йому засвербіло в дуже незручному місці — саме посеред спини, де йому й раніше частенько свербіло. Пух саме озирнувся і був готовий почухатися, коли це раптом він угледів Крістофера Робіна.

— Привіт! — радісно закричав Пух.

— Привіт, Пуше.

Паць зиркнув угору і знов одвернувся, йому зробилося так соромно, так ніяково, що він майже остаточно вирішив утекти на море і стати моряком.

Але нараз він щось помітив.

— Пуше! — вигукнув він.— У тебе по спині щось повзе!

— А я думав — що там повзе? — сказав Пух.

— Та це ж Кузька! — вигукнув Паць.

— Ага, так он хто це такий! — сказав Пух.

— Крістофере Робіне, я знайшов Кузьку! — закричав Паць.

—Чудесно, Пацику,— сказав Крістофер Робін.

Підбадьорений цими словами, Паць знову відчув себе щасливим і передумав утікати на море, аби стати моряком. І коли Крістофер Робін повитягав їх із ями, вони всі троє, побравшись за руки, пішли додому.

За два дні Кролик випадково зустрів у Лісі Іа-Іа.

— Привіт, Іа,— сказав він.— Що ти тут шукаєш?

— Кузьку, звичайно,— сказав Іа.— Хіба не бачиш?

— Ой, а хіба я тобі не казав? — здивувався Кролик.— Кузьку знайшли ще два дні тому.

Запала довга мовчанка.

— Кумедія,— сказав нарешті з гіркотою в голосі Іа.— Тики-мики-викибрики. Але не треба вибачатися. Так воно й мусило бути.

Одного разу трапилося так, що Вінні-Пух про щось думав. І от він подумав, що не завадило б піти провідати Іа, бо вони не бачилися аж з учорашнього дня.

Наспівуючи пісеньку, він пішов до Іа навпрошки крізь зарості вересу, але раптом згадав, що не бачив Сови з позавчорашнього дня. Тому він ще подумав і вирішив по дорозі звернути на хвильку в Дрімучий Праліс та подивитися, чи вдома Сова.

Наспівуючи ту саму пісеньку, він пішов до річки. Але щойно він ступив на третій камінь, по якому переходять річку, як раптом затурбувався — а як же там поживають Кенга, Ру й Тигра, вони ж бо мешкають зовсім в іншому закутку Лісу! І Пух подумав так:

"Я не бачив Крихітки Ру дуже-дуже довго, і якщо не побачу його сьогодні, то буде ще довше".

Після цього він сів на камінь посеред річки і, думаючи, що ж йому тепер робити, проспівав ще один куплет тієї самої пісеньки.

Куплет, який він проспівав, був приблизно такий:

А сонечко було таке ласкаве й тепле, і камінь, який уже давно лежав на сонечку, теж був такий ласкавий і теплий, що Пух просидів би на ньому аж до кінця ранку, коли б не згадав про Кролика.

— Кролик! — сказав Пух сам до себе.— От із ким любо погомоніти. Він завжди каже про все зрозуміло. Він не любить довгих, важких слів, не те що Сова. Він любить прості, легкі слова, наприклад: "пообідаємо" або "пригощайся, Пуше!" Мабуть-таки, спершу слід провідати Кролика!