Алан Мілн - Вінні-Пух

"Так, так,— подумав Пух, чалапаючи вперед,— клопітний буде сьогодні день".

І день справді виявився дуже клопітним уже наступної миті. А сталося це тому, що Пух був дуже заклопотаний обмірковуванням свого плану розшуків і зовсім не дивився собі під ноги. Отож він і не помітив, як перечепився об якийсь корч, і зауважив це лише тоді, коли вже падав.

"Диви, — подумав Пух, — я лечу! Неначе Сова! Цікаво, а як вона приземляється?"

І тієї миті він теж приземлився.

Бум!

— Ой! — вереснуло щось.

"Дивно,— подумав Пух.— Я сказав "Ой!", хоч насправді й не збирався ойкати".

— Рятуйте! — сказав тоненький, писклявий голосок.

"Гм, тепер я сказав "Рятуйте!" — подумав Пух.— Зо мною сталася аварія: я впав у колодязь і через те мій голос зробився такий писклявий і виривається з мене раніше, ніж я починаю говорити. Мабуть, щось зіпсувалося в мене всередині. Ото клопіт!"

— Рятуйте, ґвалт!

"Знову те саме! Я пищу-верещу без власного відома. Мабуть, це дуже Серйозна Аварія".

А потім він подумав, що, може, коли він спробує заговорити, то в ньому все налагодиться. І, щоб перевірити це, він голосно промовив:

— Дуже Серйозна Аварія спіткала бідолашного Ведмедя.

— Пуше! — заверещав тоненький голосок.

— Та це ж Паць! — радісно вигукнув Пух.— Де ти є?

— Під сподом,— сказав Паць, і голос його справді долинав звідкілясь зісподу.

— Під сподом чого?

— Тебе! — вереснув Паць.— Устань з мене!

— Ох! — сказав Пух і, крекчучи, хутенько зіп'явся на ноги.— Хіба я впав на тебе, Пацю?

— Ти впав на всього мене,— сказав Паць, обмацуючи себе від рильця до кінчика хвоста.

— Але ж я не хотів,— співчутливо сказав Пух.

— І я теж не хотів бути насподі,— сумно сказав Паць.— Але тепер усе гаразд, Пуше, і я дуже радий, що це був ти.

— А що з нами скоїлося? — спитав Пух.— Куди ми вскочили?

— Здається, ми вскочили в халепу, чи то пак, у яму. Я йшов собі, декого розшукуючи, і раптом — пурх! — полетів. І тільки-но хотів роздивитися, де я опинився, як тут на мене щось звалилося. А то був ти!

— Еге,— сказав Пух.

— Авжеж!

Після цього Паць підступив ближче до Пуха й занепокоєно прошепотів:

— Пуше, ти думаєш, ми вскочили в Пастку?

Пух так не думав, але згідливе кивнув головою, бо раптом згадав, як вони з Пацем колись викопали Пухову Пастку на Слонопотамів. І тепер він точно здогадався, щоз ними скоїлося, — вони з Пацем упали в Слонопотамову Пастку на Пухів! Ось куди вони щойно впали!

— А що ж буде, коли прийде Слонопотам? — тремтячим голосом спитав Паць.

— Не хвилюйся. Пацю, тебе він, мабуть, і не помітить,— підбадьорливо сказав Пух,— бо ти Дуже Маленьке Створіння.

— Але він помітить тебе, любий Пуше!

— Він помітить мене, а я помічу його,— сказав Пух, уявляючи, як це в них вийде,— і ми будемо помічати один одного довго-довго, а тоді він скаже: "Хо-хо!"

Паць дрібно затремтів, уявивши собі те "Хохо!", і вуха в нього швидко-швидко заворушилися:

— А... а... а що скажеш ти? — запитав він.

Пух подумав, що скаже він, але не зміг придумати гідної відповіді на те грізне "Хо-хо!" та ще й сказане Слонопотамовим голосом.

— Я не скажу нічого,— сказав нарешті Пух.— Я просто почну мугикати пісеньку, ніби когось тут чекаю.

— Тоді він, певне, знову скаже "Хо-хо"? — схвильовано спитав Паць.

— Авжеж, скаже,— відповів Пух.

Вуха у Паця заворушилися ще швидше, і він змушений був притиснути їх до стіни Пастки, щоб вони втихомирилися.

— Він знову скаже "Хо-хо!",— вів далі Пух,— а я собі мугикатиму пісеньку. І це його спантеличить. Бо коли хтось двічі скаже "Хохо!" і вважає, що він уже переміг, а ти собі мугикаєш пісеньку, тоді той хтось, намірившись сказати "Хо-хо!" втретє, раптом відчуває, що він... ну, що він... відчуває, що він...

— Що "що він"?

— Ну, що він не може,— закінчив Пух.

— Чого не може?

Пух знав, чого той Хтосьне може, але в голові в нього була тирса, в якій він не міг одразу знайти потрібні слова, щоб усе пояснити.

— Ну, не може, і край,— повторив він.

— Ти хочеш сказати, що він не зможе більше хохокати? — з надією спитав Паць.

Пух захоплено подивився на друга і сказав, що саме це він і мав на увазі: якщо ти безперестану будеш мугикати пісеньку, інший перестане хохокати, бо йому нікуди буде вставляти свої хохоки.

— Але він тоді скаже щось інше,— припустив Паць.

— Мені цього й треба! Він скаже: "Що все це означає?" І тоді вже Яйому скажу — це чудова думка, Пацю, вона щойно мені сяйнула. Яйому скажу: "Оце я зробив пастку на Слонопотама і чекаю, доки в неї впаде потрібний мені Слонопотам". І мугикатиму собі далі. А його це зовсім приголомшить.