Алан Мілн - Вінні-Пух

— Це свято,— сказав Крістофер Робін,— є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це йогосвято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.

Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:

— Де ж він?

Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.

— Друзі! — сказав він.— Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені булонадзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,— пусте. Кожен із вас — за винятком Кролика, Сови та Кенги — міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас — коженіз решти — міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.— Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: "Пошукай під столом", — а тоді знову звернувся до всіх: — Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...

— Гик! — не стримався Крихітка Ру.

— Ру, любий, ну як тобі не сором,— із докором сказала Кенга.

— А хіба то я? — здивовано спитав Крихітка Ру.

— Про що говорить Іа? — прошепотів Паць до Пуха.

— Не знаю,— сумовито відповів Пух.

— Я думав, це твоєсвято,— сказав Паць.

— Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.

— Краще б воно було твоє, ніж його,— не вгавав Паць.

— Я теж так гадаю,— скромно відказав Пух.

— Гик! — знову не стримався Крихітка Ру.

— Як я вже сказав,— голосно й суворо повторив Іа-Іа,— як я вже сказав перед тим, як мене перебили якимось незрозумілим гиканням, я вірю, що всі...

— Знайшов! — радісно вигукнув Крістофер Робін.— Передайте, будь ласка, оцей Великий Дарунок нашому любому Пухові. Це — для Пуха!

— Для Пуха? — перепитав Іа-Іа.

— Авжеж, для Пуха. Для найкращого у світі ведмедя!

— Я так і знав,— сказав Іа-Іа.— А втім, скаржитись не доводиться: все йде, все минає...

Але його ніхто не слухав. Усі кричали:

— Швидше розпаковуй, Пуше!

— Що там таке, Пуше?

— А я знаю, що там!

— Ні, не знаєш! — і так далі й таке інше.

Тим часом Пух і без підказок квапився розпакувати свій Дарунок. Проте він не розрізав, а обережно розв'язав мотузочку, якою Дарунок був перев'язаний, адже ніколи наперед не вгадаєш, навіщо тобі може знадобитися шматок мотузки.

Нарешті пакунок було розгорнуто, і коли Пух глянув, що там лежить, він ледве не впав від щастя!..

У пакунку лежала Спеціальна Скринька із чудовим набором олівців! Там були олівці, позначені літерою "В" — на честь Вінні-Пуха, а ще олівці, позначені "НВ"— на честь Найхоробрішого Вінні, а ще олівці, позначені "ВВ" — на честь Визволителя Вінні, бо це ж він визволив Паця з біди. А ще там була Машинка для загострювання олівців, а ще Червона Гумка, яка чудово стирає все, що ви неправильно написали, а ще Лінійка, якою можна зміряти все у себе вдома й надворі, і Сині Олівці, й Червоні Олівці, й Зелені Олівці, якими можна малювати і небо, і вогонь, і ліс. І всі ці речі мали своє окреме місце у Спеціальній Скриньці, яка до того ж іще й клацала, коли ви зачиняли накривку. І все це віднині належало Пухові.

— Ого! — сказав Пух.

— Ого, Пуше! — сказали всі, за винятком Іа.

— Дякую! — сказав схвильованим басом Пух.

А Іа-Іа пробурмотів:

— Е, якесь начиння до писанини... Олівці та інші витребеньки. Сама морока, сказав би я вам. Нічого путнього.

Пізніше, коли на землю зійшов золотавий вечір і всі попрощалися з Крістофером Робіном та подякували йому за гостину, Пух та Пацик разом почвалали додому.

Вони йшли тихо, мовчки, і кожен із них думав про щось своє.

— Путе,— нарешті озвався Паць,— коли ти прокинешся завтра вранці, про що ти найперше подумаєш?

— Я подумаю: щов мене буде на сніданок? — сказав Пух.— А ти про що?

— А я подумаю,— сказав Паць,— а що цікавого буде сьогодні?

Пух глибокодумно кивнув головою:

— Це ж те саме... — сказав він.

— І що ж було цікавого? — спитав Крістофер Робін.

— Коли?

— Наступного ранку.

— Не знаю.

— А ти можеш пригадати й розповісти нам із Пухом про це іншого разу?

— Якщо вам цього дуже хочеться, то...

— Пухові дуже хочеться,— сказав Крістофер Робін.

Він глибоко-глибоко зітхнув, узяв ведмедика за задню лапу і попрямував до дверей, тягнучи Пуха за собою.