Алан Мілн - Вінні-Пух

Та Крістоферові Робіну ніколи було дивуватися. Він хутенько заскочив до себе в хатку і ще хутчіше надяг на голову свого водонепроникного капелюха, взув свої водонепроникні чоботи й одягнув своє водонепроникне пальто.

— Ми зараз же підемо і все з'ясуємо,— гукнув він Іа.

— Часом буває,— сказав Іа-Іа,— коли якісь хтосі заберуть чиюсь хату, то там зостається кілька трісочок, які тим хтосям не потрібні і які вони охоче віддадуть колишньому господареві, якщо ти розумієш, до чого я веду. Отож, якщо ми нагодимося...

— Ходімо,— сказав Крістофер Робін.

І вони швидко-швидко пішли, і тому швидко-швидко прийшли на ту галявку за сосновим гайком, де вже не булохати Іа.

— От бач! — сказав Іа.— Не зосталося жодної палочки! Звісно, скарги тут ні до чого, бо зостався увесь цей сніг, з яким я можу робити все, що завгодно.

Та Крістофер Робін не слухав Іа. Він прислухався до чогось іншого.

— Ти чуєш? — спитав він Іа.

— А що там таке? Хтось сміється?

— Слухай!

Вони прислухалися разом... і почули буркотливий басок, який співав про сніг, що аж валить із ніг, а він іде вперед, не бачачи дороги, та чийсь тоненький голосок, який поміж "сніг" та "валить з ніг" устигав тірлім-бомбомкати.

— Це Пух! — радісно сказав Крістофер Робін.

— Можливо,— сказав Іа-Іа.

— І Паць! — схвильовано сказав Крістофер Робін.

— Можливо,— сказав Іа-Іа.— Але хто нам зараз і справді потрібен, то це добрий собаканишпорка.

Слова пісні раптом перемінилися.

— От вже й готовий новий дім! — співав басок.

— Тірлім-бом-бом, тірлім-пш-пім! — підтягував йому тоненький голосок.

— Не хатка, а прегарний дім!

— Тірлім-бом-бом, тірлім-пім-пім!

— Я сам охоче жив би в нім!

— Тірлім-бом-бом, пім-пім!

— Пуше! — закричав Крістофер Робін.

Співаки біля хвіртки, що вела в сосновий гайок, замовкли.

— Це Крістофер Робін,— зрадів Вінні-Пух.

— Він гукає звідти, де ми брали палиці,— сказав Паць.

— Біжімо,— сказав Пух.

Вони злізли з хвіртки й помчали на той бік гайка, а Вінні-Пух цілу дорогу радісно гукав до Крістофера Робіна.

— Ого, Іа теж тут,— сказав Пух після міцних обіймів із Крістофером Робіном.

Він штурхнув ліктем Паця, а Паць штурхнув ліктем його, і обидва разом подумали, який чудовий і несподіваний дарунок вони підготували для ослика.

— Доброго здоров'ячка, Іа!

— Тобі так само, ведмедику Пуше, — понуро мовив Іа,— і вдвоє кращого — щочетверга.

Не встиг Вінні-Пух запитати: "Чому щочетверга?", як Крістофер Робін почав розповідати сумну історію про зниклу хатку Іа.

Пух та Паць уважно слухали, проте їхні очі дедалі круглішали та круглішали.

— А де, ти кажеш, вона стояла? — спитав Пух.

— Якраз отут,— сказав Іа-Іа.

— Її було збудовано з палиць?

— Так.

— Ох! — сказав Паць.

— Що? — сказав Іа.

— Я просто сказав "Ох",— скоромовкою відповів Паць і, щоб не виказати себе, кілька разів безтурботно тірлімбомбомкнув.

— А ти певен, що то була хатка? — спитав Пух.— Я хочу сказати, чи певен ти, що хатка стояла саме тут?

—Авжеж, певен,— сказав Іа й пробурмотів сам до себе.— У декого з них ані крапельки глузду.

— А що скоїлося, Пуше? — спитав Крістофер Робін.

— Та бачиш, — сказав Пух, — скоїлося не скоїлося...— сказав Пух.— А справа в тім...— сказав Пух... — Ну, як би вам пояснити?..— сказав Пух.

І тут, мабуть, щось йому підказало, що він не дуже зрозуміло пояснює справу, тому він знову штурхнув ліктем Паця.

— Ну, як би вам пояснити,— квапливо сказав Паць.— Адже там тепліше,— додав він після глибоких роздумів.

— Де тепліше?

— По той бік гайка, де стоїть хатка Іа.

— Моя хатка? — спитав Іа-Іа. — Моя хата стояла тут.

— Ні,— впевнено сказав Паць,— вона по той бік гайка.

— Бо там тепліше,— додав Пух.

— Але я мушу знати...

— Ходімо й подивимось, — просто сказав Паць, запрошуючи всіх іти за ним.

— Не могло ж у тебе бути дві хати,— сказав Пух. — Та ще й так близько одна від одної.

Вони вийшли на галявину, і там стояла хатка Іа — гарна, мов лялечка.

— Ось твоя хатка,— сказав Паць.

— Усередині не гірша, ніж зовні,— гордо сказав Пух.

Іа зайшов до хатки, і... вийшов назад.

— Диво дивне,— сказав він.— Це моя хатка, і я сам збудував її там, де я казав. Мабуть, її сюди здуло вітром. Мабуть, вітер підняв її просто над гаєм і опустив тут. От вона й стоїть тепер тут, ціла-цілісінька. І місце тут навіть краще, ніж там.

— Значно краще, ніж там,— в один голос сказали Пух і Паць.