Алан Мілн - Вінні-Пух

— ??

— Ми попливемо на твоїй парасольці,— сказав Пух.

— !!!

І Крістофер Робін одразу зрозумів, що це й справді можливо!.. Він розчахнув свою парасольку й опустив її на воду догори ручкою. Парасолька попливла, але загойдалася. Пух, умостившись посеред парасолі, вже було намірився сказати, що все просто чудово, та виявилося, що чудово не все, і після короткочасного купання, якого Пух анітрохи не прагнув, він убрід повернувся до Крістофера Робіна. Після цього вони сіли в парасольку одночасно, і парасолька більше не гойдалася.

— Нехай цей корабель називається "Пухова Мудрість", — сказав Крістофер Робін, і "Пухова Мудрість" повним ходом рушила в південно-східному напрямі, час від часу плавно обертаючись.

Можете собі уявити, як зрадів Паць, коли нарешті побачив Корабель!..

Багато-багато років потому він любив згадувати, в якій страшній небезпеці він був під час того жахливого потопу, хоча єдина справжня небезпека загрожувала Пацеві лише в останні півгодини його водяного ув'язнення, коли Сова вмостилася на гілці його дерева і, щоб розважити друга, стала розповідати йому довжелезну пригоду з її Тіткою, яка одного разу помилково знесла чаїне яйце... Бідний Паць, що слухав Сову, висунувшись із віконця, вже втратив усяку надію дочекатися її закінчення і став помалу засинати і, що цілком природно, почав повільно вивалюватися з вікна; але, на щастя, якраз у ту мить, коли він уже повис над водою на самих лише задніх ратичках, Сова пронизливо й голосно скрикнула, показуючи, з яким жахом скрикнула її Тітонька, коли розгледіла, що яйце справді чаїне, і Паць прокинувся, та вчасно встиг шмигонути назад, перелякано пробелькотівши: "Ох, як цікаво! Невже це правда?.."

Отож можете собі уявити Пацеву радість, коли він нарешті побачив славний Корабель "Пухова Мудрість" ( Капітан — К. Робін, Перший Помічник — В.-Пух ), що наближався з моря йому на порятунок, а К. Робін і В.-Пух, у свою чергу...

Власне, на цьому вся ця пригода й закінчується, а я так стомився від останнього речення, що хочу вже також відпочити.

Одного дня, коли сонце знову завітало до Лісу й принесло з собою духмяні пахощі травня, коли всі лісові струмки щасливо задзюрчали, радіючи з того, що знову стали прозорими й гарними, коли вода в маленьких сонних озерцях уже лиш мрійливо згадувала про ті бурхливі справи, які вона звершила, коли в лісовім безгомінні закувала зозуля, вивіряючи відлуння свого голосу і дослухаючись, чи подобається він Лісові, коли повсюди лагідно й ніжно затуркотіли дикі голуби: "Не моя пр-р-ровина. Не моя пр-р-р-ровина. Але дар-р-р-ма. Але дар-р-р-рма",— цього чудового дня Крістофер Робін заклав два пальці в рота і свиснув так, як тільки він умів свистіти, і на його свист із Дрімучого Пралісу прилетіла Сова й запитала, навіщо він свиснув.

— Сово,— сказав Крістофер Робін,— я хочу влаштувати свято.

— Он як! Невже свято? — здивувалася Сова.

— І це має бути особливе свято! — сказав Крістофер Робін.— Урочисте свято на честь Вінні-Пуха, який зробив те, що він зробив, аби врятувати Паця від потопу!

— О! Бач яке то буде свято! А він щось зробив? — спитала Сова.

— Так, зробив. А тепер, Сово, лети якомога швидше та сповісти про це Пуха й усіх-усіх, бо свято відбудеться завтра.

— О! Таки відбудеться, справді? — здивувалася Сова, силкуючись придумати Крістоферові Робіну якусь корисну пораду.

— Ну, чого ж ти баришся, Сово? Лети!

Сова ще подумала-подумала, але, не придумавши нічого розумного й мудрого, полетіла виконувати доручення.

Першим, кого вона зустріла, був Вінні-Пух.

— Пуше,— сказала Сова,— Крістофер Робін влаштовує свято.

— Ого! — сказав Пух. І, помітивши, що Сова чекає, аби він ще щось сказав, Пух додав:

— А там будуть такі маленькі тістечка з рожевим кремом?

Сова вважала за негідне для себе встрявати в розмову про якісь там тістечка з рожевим кремом, тому вона лише переказала Пухові слівце в слівце розмову з Крістофером Робіном і полетіла до Іа-Іа.

"Свято на мою честь? — подумки здивувався Пух.— Оце-то шту-у-ка!"

І він почав думати, як здивуються всі, коли дізнаються, що це не просто собі свято, а спеціальне свято на честь його — Пуха, і як вони здивуються ще дужче, коли Крістофер

Робін розповість їм про "Плавучого Ведмедя" та про "Пухову Мудрість", про ці чудові кораблі, що він їх винайшов і плавав на них. А далі він подумав, як буде шкода, коли раптом усі забудуть про свято або ж не знатимуть, на чию честь воно влаштоване. І що довше він думав про своє свято, то глибше воно полонило його уяву — немов чарівний сон, у якому все, як насправді. І цей сон непомітно й помаленьку почав виливатися в пісню. І це була