Астрід Ліндгрен - Малий і Карлсон, що живе на даху

Та Малого не так легко було обдурити. Він збагнув, що Філле й Рулле хочуть зробити цієї ночі. Наміряються спіймати Карлсона в постелі, коли він спатиме, і гадають, що він спить у Свантесонів.

Треба побалакати про це з Карлсоном, вирішив Малий. І побалакати якомога швидше!

Та Карлсон з’явився аж десь перед другим сніданком. Цього разу він не прилетів, а добре подзвонив у двері. Малий відчинив йому.

— О, чудово, що ти прийшов! — почав Малий.

Та Карлсон не слухав його. Він зразу кинувся в кухню до панни Цап.

— Що ви сьогодні приготували? — запитав він. — Щось жилаве, як завжди, чи таке, що можна їсти нормальними зубами?

Панна Цап стояла біля плити й пекла оладки, щоб пригостити дядька Юліуса чимось м’якшим, ніж курча. Та, почувши Карлсонів голос, стрепенулась і вилила на плиту цілу ложку тіста. Вона люто обернулася до Карлсона й верескнула:

— Ти… ти… сорому не маєш! Покрав булочки і після цього можеш прийти й дивитися на мене?

Карлсон затулив пухкими ручками очі, грайливо позираючи на панну Цап крізь шпарки між пальцями.

— А чого ж, можу, тільки як буду трохи обережний, — сказав він. — Ви не найвродливіші в світі, але, виявляється, до всього можна звикнути. Головне, що ви ласкаві… Дайте мені оладок!

Панна Цап люто витріщилась на нього, потім обернулася до Малого.

— Слухай, хіба твоя мама казала, що ми маємо годувати цього осоружного хлопчиська? Невже він справді має в нас їсти?

Малий, як завжди, почав затинатися.

— Принаймні мама думала… що Карлсон…

— Так чи ні? — перебила його панна Цап. — Казала твоя мама, що Карлсон має в нас їсти?

— Принаймні вона хотіла, щоб він… — знов озвався Малий, та панна Цап рішуче відрубала:

— Відповідай, так чи ні! Невже важко відповісти так чи ні на таке просте питання?

— Кажи «так»! — втрутився Карлсон, тоді обернувся до панни Цап. — Ось я завдам вам просте питання, і ви самі побачите, чи легко на нього відповісти. Слухайте! Ви вже перестали пити вранці коньяк, так чи ні?

Панна Цап засопла, мало не задихнувшись. Вона хотіла щось сказати, проте не змогла.

— Ну, то як? — вів своєї Карлсон. — Ви перестали пити вранці коньяк?

— Авжеж, перестала, — швидко сказав Малий.

Він щиро хотів помогти панні Цап, та вона ще дужче розсердилась.

— Певне , що ні! — люто крикнула вона.

Малий злякався.

— Ні, ні, не перестала , — поправився він.

— Мені прикро таке чути, — сказав Карлсон, — бо пияцтво завдає багато лиха.

У панни Цап забулькало в горлі, і вона опустилася на стілець.

Та нарешті Малий знайшов, що відповісти:

— Вона не перестала , бо ніколи не починала , розумієш? — докірливо сказав він Карлсонові.

— А хіба я казав, що починала? — відповів Карлсон, тоді обернувся до панни Цап: — Тепер ви самі бачите, що не легко відповісти так чи ні… Дайте мені оладок!

Та коли й було щось на світі, чого панна Цап не хотіла робити, то це давати Карлсонові оладок. Люто бурмочучи, вона підбігла до дверей, відчинила їх навстіж і крикнула:

— Геть звідси! Геть!

І Карлсон пішов собі. Пішов гордо й велично.

— Я йду, — сказав він. — Залюбки. Не тільки ви вмієте пекти оладки!

Коли він зник, панна Цап довгу хвилю мовчки сиділа, просто відпочиваючи. Потім занепокоєно позирнула на годинника:

— Чогось довго нема твого дядька Юліуса. А що, як він заблукав? Адже він не знає добре Стокгольма.

Малий також занепокоївся.

— А й справді, що, як він не може втрапити додому?

Тієї миті в передпокої задзвонив телефон.

— Це, мабуть, дядько Юліус хоче сказати нам, що він заблукав, — мовив Малий.

Панна Цап пішла до телефону, а Малий і собі з нею.

Одначе то був не дядько Юліус. Малий зрозумів це, як панна Цап сказала дуже неприязним голосом:

— Ага, це ти, Фрідо? Як ся маєш? Ніс у тебе ще є?

Малий не хотів дослухатися до чужих телефонних розмов, тому пішов до своєї кімнати і сів читати книжку. Але все одно чув бурмотіння з передпокою. І те бурмотіння тривало щонайменше хвилин десять.

Малий зголоднів. Він хотів, щоб панна Цап скінчила бурмотіти і щоб вернувся дядько Юліус, аби можна було сісти до столу. Йому вже кортіло щось попоїсти. І тільки-но панна Цап поклала трубку, Малий вибіг у передпокій сказати їй про це.

— Ну добре, ходімо, — зласкавилась панна Цап і рушила перша до кухні. Але в дверях раптом спинилася. Її огрядна постать заслоняла весь отвір, тож Малий нічого не бачив. Тільки почув її сердитий крик. І як зацікавлено висунув голову з-за сукні, щоб дізнатися, чого вона кричить, то побачив Карлсона.