Туве Янсон - Диво-капелюх

Мумі-мама спустилася на піщану місцину, сховану між могутнім каміняччям. На піску росли купки синіх морських гвоздиків і дикого вівса, що шелестів, коли в ту вузьку лійку вривався вітер. Мумі-мама вирішила трішки відпочити і лягла з завітряного боку. Тут вона бачила тільки блакитне небо й гвоздики, що хиталися в неї над головою.

«Трохи полежу й піду далі», — подумала вона, та скоро вже міцно спала на теплому піску.

А Хропик вибрався на найвищу гору і оглянувся довкола. Острів було видно з краю до краю, і він здавався Хропикові букетом, що плаває в неспокійному морі. Он далеко чорніє Пхик, мов маленька цятка, — шукає викинених з води речей; он майнув капелюх Мумрика-Нюхайлика, а он Гемуль викопує з землі рідкісну орхідею… А це що? О, сюди напевне влучила блискавка! Величезна скеля, більша ніж десять будиночків Мумі, лопнула від блискавки, наче яблуко, і обидві половини утворили прямовисну розколину. Хропик, тремтячи з хвилювання, підповз до краю і зазирнув у темну розколину. Он кудою пройшла блискавка! Чорною, мов вуглина, смугою лишився її слід на відколеному камені. Але поряд бігла ще одна смуга, ясна й блискуча. То було золото! Не інакше як золото!

Хропик колупнув смугу ножиком, і на лапу йому впало невеличке зернятко. Він колупав шматок по шматкові, аж упрівши з натуги, вибирав усе більші й більші зернята. За хвилину Хропик забув про все на світі, крім блискучого золота, яке оголила блискавка. Він уже був не береговий розбійник, а золотошукач.

Тим часом Пхик натрапив на зовсім просту річ, але вона його не менше втішила, ніж Хропика золото. Він знайшов корковий пояс, трохи потемнілий від морської води, але якраз на нього. «Тепер я піду на глибину, — радісно думав Пхик. — І вже напевне вивчуся плавати, як усі. О, як здивується Мумі-троль!»

Трохи далі між шматками кори, поплавцями від мереж і водоростями він знайшов ликову мату, майже цілого коряка і старого черевика без каблука. Дивовижні скарби, а надто як грабуєш їх у моря!

Аж ось Пхик угледів Мумі-троля: той насилу тяг якусь здобич із води. Мабуть, щось велике.

«Шкода, що не я перший його побачив, — подумав Пхик. — Що то може бути?»

Мумі-троль тим часом витяг свою знахідку на берег і покотив перед собою по піску. Пхик аж шию витяг і врешті роздивився, що то було: буй! Великий сосновий буй!

— Го-го! — вигукнув Мумі-троль. — Що ти тепер скажеш?

— Непогана річ, — критично зауважив Пхик, схиливши набік голову. — А як тобі це подобається?

Він поставив на пісок рядком свої знахідки.

— Пояс добрий, — сказав Мумі-троль. — А навіщо може знадобитися вищерблений коряк?

— Знадобиться, якщо швидко черпати, — мовив Пхик. — Слухай-но! Хочеш мінятися? Даю мату, коряк і черевик за твій старий буй.

— Нізащо в світі,— сказав Мумі-троль. — Але можу взяти твій корковий пояс за таємничий талісман, що приплив сюди з далекого краю.

Він витяг дивовижну скляну кулю і труснув нею. В кулі знялося безліч сніжинок. Вони політали й знову осіли на маленьку хатку з віконцем, зробленим із срібного паперу.

— О! — тільки й мовив Пхик.

У його серці точилася запекла боротьба: надто він любив мати всякі речі.

— Дивися! — сказав Мумі-троль і знову ворухнув кулею.

— Я не знаю, — розпачливо сказав Пхик. — Не знаю, що мені більше подобається, чи пояс, чи зимовий талісман! У мене серце розривається!

— Це напевне єдиний сніговий талісман на цілому світі,— сказав Мумі-троль.

— Але я не можу відмовитися від плавального пояса, — заскиглив Пхик. — Любий Мумі-тролю, поділімо твій гарний снігопад!

— Гм, — завагався Мумі-троль.

— Я тільки часом його потримаю, — просив Пхик. — Наприклад, у неділю!

Мумі-троль трохи подумав, а тоді сказав:

— Гаразд. Я тобі віддаватиму його на неділю й на середу.

А далеко берегом ішов Мумрик-Нюхайлик. Він ступав так близько від шипучих хвиль, як тільки можна було, а коли вони чіплялися за його черевики, відстрибував і сміявся. Це їх страшенно сердило!

Поблизу відроги він побачив тата Мумі-троля, що витягав з води балки й дошки.

— Гарні, правда? — засапано сказав той. — Я збудую з них пристань для човна.

— Помогти вам нести? — запитав Мумрик-Нюхайлик.

— Ні, що ти! — злякався Мумі-тато. — Я сам упораюся. Пошукай собі щось інше.