Всеволод Нестайко - Чарівний талісман (збірник)

І знову ж таки важко тепер з'ясувати, хто з них перший сказав: «Нікому! Ніколи в житті! Хоч би що було!» Здається, Лесик Перед очима ж у нього весь час була Лесина дріада. А може, й Жора… Він вважав себе більшим винуватцем

Але факт лишається фактом Тут же, у чужому дворі, на дитячому майданчику вони заприсяглися один одному ніколи й ні за яких обставин не розголошувати того, що сталося сьогодні ввечері.

Тільки тоді вони пішли додому.

І ще одна дивна річ — їм здавалося, ніби вони з ніг до голови подряпані об ті трояндові колючки і це може виказати їх, але виявилося, що в кожного лише по дві-три невеличкі подряпини, та й то у таких місцях, що не впадають в око

Доля їх берегла.

Усе, що ви прочитали в попередньому розділі, Жора і Лесик ледве-ледве встигли, плутаючись і збиваючись, розказати однокласникам Продзвонив дзвінок на перший урок.

У гнітючому мовчанні розходилися шестикласники по своїх місцях І всі уроки сиділи принишклі й мовчазні. Навіть на перервах не обговорювали цього, як завжди Скупо перемовлялися про щось стороннє, незначне Мовби нічого й не сталося На Лесика й Жору намагалися не дивитись, наче їх нема в класі

І це було найболючіше

Яке ж то страшне почуття, коли тебе не помічають, і не один хтось, а всі — цілий гурт, цілий колектив! Ти намагаєшся перехопити чийсь погляд і не можеш — усі одвертаються, всі дивляться повз тебе, наче ти — порожнє місце

І Леся… Леся, яка ще вчора усміхалася так сонячно, так променисто, як може усміхатися в усьому світі лише вона одна, сидить похмура, закам'яніла, відчужена… І між нею й тобою — не прохід між партами, а глибочезна прірва, яку не переступити, не подолати…

Був останній урок — урок ботаніки.

Навіть учні, які не дуже захоплювалися цим предметом, любили уроки Зінаїди Семенівни. Бо вона завжди розповідала щось цікаве. Вичитувала у журналах, у газетах, у книжках і потім розповідала учням. То про пластмасові капелюхи для корів, які запроваджують у Шотландії і завдяки яким нібито збільшуються надої молока. То про «фабрику свіжої трави» — спеціальний гідроящик, із якого щодня можна збирати по 1200 кілограмів трави, а пасовиська, таким чином, використовувати для інших культур. То про розумну, майже людську поведінку комах — термітів, бджіл… Вона потроху готувала їх до зоології, яка почнеться у другому півріччі.

Сьогодні Зінаїда Семенівна розповідала про надзвичайний зоопарк, організований англійським письменником і зоологом Джеральдом Малколмом Даррелом на острові Джерсі. Цей зоопарк існує з 1958 року, і в ньому живуть лише ті тварини й птахи (майже 1200 видів), що перебувають на межі вимирання.

— Про це ви можете прочитати у книзі Даррела «Зоопарк у моєму багажі» Дуже цікава книжка Як і інші книжки Даррела: «Земля шерехів», «Маєток-звіринець», «Під покровом п'яного лісу». Щиро раджу прочитати.

— «П'яного лісу»… Хи-хи!.. Хіба можна радити такі книжки?.. — тихо реготнув Агашкін.

І в Лесика вже розтятися губи в несміливу усмішку, і він би вже всміхнувся Агашкіну, якби той обернувся (завжди ж обертався до них із Жорою, коли кидав на уроках отакі репліки!) Але Агашкін не обернувся. І напівусмішка жалюгідно застигла на Лесиковому обличчі

Навіть Агашкін…

До кінця уроку лишилося кілька хвилин.

Зінаїда Семенівна почала диктувати домашнє завдання. І раптом двері розчинилися, і до класу увійшли спершу директор школи Лев Парамонович, а за ним академік Іваницький.

— Пробачте, Зінаїдо Семенівно, — сказав Лев Парамонович. — Можна, ми на хвилинку?. Урок уже ж, мабуть, закінчується?

— Пробачте… Добридень, — ніяково хмикнувши, часто закивав головою Іваницький учительці й усьому класу.

— Добрий день! — разом підхопившись, громовито вигукнув шостий «Б», заглушаючи слова Зінаїди Семенівни, яка, почервонівши, теж часто кивала головою:

— Будь ласка… Будь ласка… Я вже закінчила… Будь ласка…

— Сідайте! — владно махнув рукою класові директор і, продовжуючи рух руки, широким жестом показав на Віктора Сергійовича. — Знайомтеся: Віктор Сергійович Іваницький. Колишній учень нашої школи, а нині… — він перехопив погляд академіка і затнувся. — Ну, ви всі знаєте, не пояснюватиму…