Всеволод Нестайко - Чарівний талісман (збірник)

Як уже казано, переважна більшість дівчат була таємно закохана в Ореста Івановича. І всі вони з превеликим задоволенням теж побігли б у майстерню, але тоді Пелагея Петрівна лишалася б без уроку, а вона була добра й симпатична, і дівчатка не могли собі дозволити засмутити її Та й не дівчача це справа — джикати напилком, шкваркати рубанком і гехкати молотком по зубилу Дівчатка мріяли про той час, коли вже стануть семикласницями Бо Орест Іванович був не лише вчителем праці, а й учителем креслення, яке починалося у сьомому. Й уроки креслення в семикласниць були, ясна річ, найулюбленішими.

— Оресте Івановичу! Оресте Івановичу! А в мене чогось не виходить.

— Оресте Івановичу! Підійдіть, будь ласка. У мене циркуль не крутиться

— Оресте Івановичу, а як тримати рейсфедер? — тільки й чулося у сьомому весь урок І жодного голосу хлопчачого, самі дівчачі

Треба сказати, що й хлопці любили Ореста Івановича. Але, певна річ, не так, як дівчата. По-своєму.

Орест Іванович і справді був гарний дядько. Ніколи не сердився, не кричав, завжди усміхався І ніколи не примушував щось робити на своїх уроках Тільки показував.

— Хочете — робіть, хочете — не робіть, — усміхався він. — Примусова праця тільки у трудколоніях Для злочинців. А тут усе добровільне Скажу тільки одне Вміти щось зробити своїми руками — це радість, яку ніщо інше дати не може. Ні ласощі, ні телевізор, ні джинси. Атой, хто нічого зробити не може, — то нещасна людина Добровільний інвалід.

Шкільна майстерня була обладнана за останнім словом трудового навчання Шафи з наборами найрізноманітніших інструментів. Ряди довгих столів із лещатами, верстати токарні, свердлильні, навіть один фрезерувальний

І хоч би до чого підійшов Орест Іванович, до чого б не взявся — чи то на токарному точив, чи на свердлильному свердлив, чи то просто напилком чистив деталь — усе в нього виходило так ловко, так легко, так гарно, що не можна було очей відвести

І кожному хотілося зробити так само

І мало-помалу хлопці без усякого примусу полюбили уроки праці, навчилися працювати і по металу, і по дереву Бо й сам Орест Іванович однаково добре працював і по дереву, і по металу.

Останнім часом Орест Іванович активно наближав трудове навчання до виробництва

— Робота без певної мети, — казав Орест Іванович, — робота, коли не бачиш її корисних результатів, — дурна, вибачте, робота. А коли бачиш, що робиш щось для людей потрібне, — зовсім інше діло

І Орест Іванович одержав договірний підряд на виготовлення маленьких столиків для дитячих садків.

Тимчасово були припинені роботи по металу Всі класи з четвертого по восьмий переключилися на роботу по дереву.

Здавалося б, нескладна річ — маленький столик Фанерна стільниця, чотири ніжки, ну й ще чотири планки, що ті ніжки з'єднують і кріпляться до стільниці

Але все це вимагає точності, старанності та вміння.

— Бо треба, щоб ніжки трималися міцно, — казав Орест Іванович. — Щоб столик не хитався і, чого доброго, не впав. За ним же сидітимуть малі діти. І може статися біда — впаде наш столик, попадають діти, повивертають на себе гарячий борщ або чай — уявляєте?

Готувала, обпилювала, обтесувала, рівняла ніжки й поперечини одна бригада

Стільниці випилювала з великих листів фанери і теж рівняла, зачищала краї наждаком — друга.

А вже збирала — третя

Робота ніби й одноманітна, але коли готовий столик стояв під вікном — акуратненький, міцненький, — серце сповнювалося гордості й самоповаги. Що не кажіть, справді приємна то річ — зробити щось своїми руками

Не всі, звісно, працювали з однаковим ентузіазмом, однаковою енергією та умінням — так, на жаль, поки що не буває. Але працювали всі. Всі, крім… Ну, ви, мабуть, здогадуєтесь, що знаменита трійця — Довгий, Злюкін і Малявка — просто не могла працювати, як усі Вони тоді не були б трійцею, а були б звичайними нормальними хлопцями. Але вони, на превеликий жаль, були трійцею. І на жодних уроках вони так не ледарювали, як на уроках праці Бо Орест Іванович нікого не примушував. І ледарювати можна було скільки заманеться. Трійця навіть дозволяла собі кепкувати з хлопців.

— Давайте-давайте, пихтіть, козли! — цідив Злюкін

— Робота дурнів любить, — докидав Довгий.

— Від роботи коні дохнуть, — пищав-хихикав Малявка А коли їм говорили, що однак доведеться після школи або в інститут, або в технікум, або в училище, або знову ж таки на якусь роботу, Злюкін зневажливо мружив очі: