Всеволод Нестайко - Чарівний талісман (збірник)

— Ой, чилдрени! — вигукнув Агашкін. — Не знаю, що з вами було, а зі мно-о-ою… — він похитав головою. — Я ж кажу, кіно! Просто не повірите, фільм жахів! Хічхок ніщо із своїми вигаданими кіножахами проти моїх пригод… Чесно! От недарма у підручнику географії пишеться: «Сповнене страшних небезпек життя первісних людей було пов'язане з постійною боротьбою з природою». Це точно Такої боротьби з природою, як я, ніхто, мабуть, не переживав…

Ми з тобою перезирнулись. Агашкін лишався сам собою навіть у доісторичному часі. Він не міг не працювати на публіку Навіть якщо публіка складалася з двох напівголих, брудних і тремтячих, мов цуценята на морозі, однокласників.

— Перше, що я відчув, — лежу я в якійсь холодній багнюці. Напівморок Придивляюсь, бачу — лежу в болоті Поряд щось ворушиться. Придивляюсь пильніше… ой леле! Та це ж якісь потворні плазуни, земноводні, рептилії якісь — чи то змії, чи то ящірки велетенські, чи то крокодили… Спершу я застиг із переляку. Трохи полежав, а тоді думаю: «Застигай не застигай, однак побачать, почують — гам! — і все!» Треба тікати. Але куди? У який бік? Кругом же тої погані ворушиться — не знати скільки… Нарешті вирішив: а я вас обдурю Вдам, наче я такий, як і ви, — земноводний. Перевернувся обережно на живіт (я на спині лежав) і поповз болотом, звиваючись, як змія І раз у раз ротом плямкаю, наче комах якихось ловлю, як жаба. Це таке образне порівняння… Бачу — то один земноводник на мене з цікавістю гляне, то інший. Але агресивних рухів у мій бік не роблять Може, й бояться, гадають, якийсь новий вид повзе, хтозна, чи не більший хижак за них самих Словом, не чіпають мене І я їх, певна річ, не чіпаю Повзу-повзу, нарешті бачу — твердий берег показався, виповзають на нього гігантські хвостаті ящірки (чи то крокодили, чи саламандри, хто їх зна). От-от уже виповзу і я. Раптом — шубовсть! — попід самісіньким берегом провалююсь у якусь баюру. І починає мене засмоктувати Ой лишенько! Ще трохи — і все, капець! І тут я у відчаї хапаюся за хвоста якоїсь гігантської ящірки, що проповзала поблизу Вона обернулася, перелякалась та од мене — на берег. І потягла мене Я тільки молюсь: ой, хвосте, не одірвися! Ви ж знаєте, ящірки запросто залишають хвости в руках Але ця, гігантська, — ні, чесно витягла мене на берег. Чи то з переляку, чи то доісторичні ящірки з хвостами взагалі не розлучаються Не знаю. В усякому разі я їй дуже вдячний, тій ящірці…

— Стривай! — перебиваєш Агашкіна ти, Жоро. — А чого це в тебе ящірки по болоті повзають? Ящірки у болоті, здається, не живуть

— Це наші, — спокійно каже Агашкін. — А доісторичні — ти ж не знаєш… І я ж не кажу, що це точно ящірки Може, це просто якісь не відомі науці плазуни, які потім вимерли

— Ну, гаразд, — кажу я, — розповідай далі швидше, та будемо щось робити, бо дуже холодно і хмариться — здається, знову буде злива. Слід якусь печеру шукати абощо В усякому разі треба з цього яру вибиратися

— Треба! — каже Агашкін. — Цей яр мені дуже не подобається Мене сюди мамонт закинув

— Як це так? — здивувалися ми.

— Так от слухайте ж… Видряпався я, значить, з допомогою того плазуна на берег і довго роздумувати не став. Тільки-но відчув під ногами твердий ґрунт, підхопився й ушкварив щодуху від того болота і тих земноводних Біжу якимись перелісками, петляю серед окремих деревовидних хвощів і папоротей Ніколи й угору глянути. Бачу — попереду якісь чотири волохаті стовбури. Тільки хотів між ними проскочити, як ті стовбури зрушили з місця, і я з розгону тільки — геп! — об один стовбур лобом. Обхопив руками, завмер І раптом відчуваю — щось обплутує мене за поперек, одриває від землі й підносить угору. Й от уже переді мною два величезні білі закручені бивні, і роззявлена паща, і маленькі очиці, і волохаті вуха Мамонт! «Ой! Не їж мене! Я не винен! Я не хотів тебе вдарити! Я просто не помітив!» — волаю я

— А чого б це він тебе їв? — кажеш ти, Жоро. — Він же травоїдний.

— Дуже ти розумний, — образився Агашкін. — Повисів би ти на п'ять метрів над землею у хоботі мамонта біля тих бивнів — не знаю, що б ти закричав

— Ну, не сваріться, — кажу я. — Не до сварок зараз Давайте вибиратися…