Злюкін тим часом сам страшенно перелякався. І заціпенів, стоячи на карнизі Він уже ладен був повернутися в клас, але не міг цього зробити: від страху втратив здатність рухатися. Зопалу він одійшов далеченько од вікна, і тепер, щоб допомогти йому, хтось мусив пройти до нього по карнизу Маргарита Михайлівна і сама боялася, і не пускала нікого. Хтось радив викликати пожежників, але в будь-яку мить Злюкін міг втратити рівновагу і…
І тут у класі з'явився Прометей Гаврилович Він, виявляється, був на шкільному подвір'ї і побачив це знизу.
Завгосп мовчки спокійно виліз у вікно, пройшов по карнизу, обхопив Злюкіна своєю могутньою рукою і, притискаючи його до стіни, повільно-повільно потяг за собою.
Коли вони скочили з підвіконня, Прометей Гаврилович підвів Злюкіна до дошки, повернув обличчям до класу і тихо сказав:
— А тепер подивися всім у вічі…
І може, вперше клас побачив у розгублених, переляканих, повних сліз очах Злюкіна щось людське.
Довго дивитися в очі однокласникам Злюкін не зміг Він схилив голову і тремтячим голосом мовив:
— Я більше… не буду…
Федя, звичайно, дав би Злюкіну ще й потиличника. Прометей Гаврилович цього не зробив. Але Злюкіну ліпше був би потиличник…
Уперше в житті Злюкін змушений був вибачатися, та ще й перед усім класом.
Цей випадок зробив Прометея Гавриловича в школі прямо-таки легендарною особою А двометровий Філя Мілановський з дев'ятого «Б», найбільший у школі спеціаліст з НЛО (нерозпізнаних літаючих об'єктів), висловив припущення, що шкільний завгосп не хто інший, як інопланетянин.
Так чи інак Прометея Гавриловича в школі полюбили всі.
— От якби всі вчителі були такі, як він… — зітхали деякі учні
Лише Злюкін, замість того щоб картати себе за дурість і дякувати завгоспові за порятунок, незлюбив Прометея Гавриловича після того випадку. Завгосп його, бачте, зганьбив перед усім класом. А що ж тебе — цілувати, за те що примусив усіх так хвилюватися і мало не вбився через свої вибрики? Але Злюкін тому й був Злюкін, що нічого цього не розумів і розуміти не хотів
Усе те відбувалося наприкінці минулого навчального року.
А на початку цього року хтось (невідомий поки що «хтось», бо піймати його не могли) почав робити хитру й підступну шкоду. У кабінетах були замки, які старі люди називають «французькими», — з маленькими пласкими «автомобільними» ключиками, що вставлялися у вузьку шпаринку У класах замки були звичайні, з великими ключами, тому в круглу шпарку навіть можна було зазирати до класу. Так-от невідомий «хтось» у замки кабінетів заганяв уламок сірника, а в замки класів копійку. І ключі в замки неможливо було вставити, кабінет або клас не можна було відчинити І уроки зривалися, на радість ледарям і порушникам дисципліни.
Прометей Гаврилович дуже переживав, хоча й умів досить швидко відчиняти замки викруткою. Не чергувати ж йому з викруткою весь час біля класів У шкільного завгоспа і без того справ чимало.
— Просто Еврисфей якийсь попорався! — сказав одного дня Прометей Гаврилович, черговий раз відчиняючи викруткою двері
— А… а хто такий Еврисфей? — спитав Агашкін (завгосп одчиняв двері саме їхнього класу)
— Та цар один поганий, — усміхнувся Прометей Гаврилович, — той, що весь час наказував Гераклу робити різні подвиги.
Агашкін подивився на Лесика, той на Жору, Жора на Лесю, Леся на Аліну — ніхто з них про Еврисфея ще нічого не знав
Прометей Гаврилович похитав головою і сказав:
— А треба, треба було б уже й знати…
На великій перерві у шкільній бібліотеці вишнурувалася черга. Усі примірники «Міфів Давньої Греції», які тільки були в бібліотеці, розібралися в одну хвилину.
І почалося в їхньому класі (та й не тільки в їхньому) захоплення грецькими міфами З легкої руки Агашкіна вчителі були перейменовані на міфологічний лад
Директор школи Лев Парамонович став, звичайно, Зевсом Парамоновичем Ким же він міг бути, як не верховним богом-громовержцем До речі, воно йому було й до лиця. Характер у нього був, як уже казано, крутий
Ставна волоока вчителька хімії Кіра Андріївна стала Герою Андріївною. Гера, за міфологією, — це цариця богів, дружина Зевса Хоча, звичайно, Кіра Андріївна дружиною Лева Парамоновича не була
Завуч, учителька математики Фаїна Панасівна, стала Афіною Панасівною — богинею неба, повелителькою хмар і блискавок, богинею родючості, покровителькою мирної праці. Щодо праці, хмар і блискавок усе було точно Фаїна Панасівна без кінця говорила, що головне в житті праця, що треба працювати, працювати і ще раз працювати А оскільки працювати хотіли не всі, то й хмар і блискавок вистачало.
Читать дальше