Всеволод Нестайко - Чарівний талісман (збірник)

Вони ледве розшукали курінь Двічі проходили повз нього і повертали потім назад. Десь має бути отут, а не видно…

— Не знайдуть, — впевнено сказав Сашко Циган. — Раз ми не одразу знайшли, ніхто нас тут не знайде.

— Ага, — сказав Марусик, і в голосі його було не стільки радості, скільки прихованого суму

Журавель м'явся, переступав з ноги на ногу. Йому не хотілось розлучатися з друзями

— А може… може, давайте гриби пошукаємо, — несміливо запропонував він

— А що, давайте, — підтримав Сашко Циган

І гайнули хлопці по гриби

Той, хто збирав коли-небудь гриби, знає, яка то заразлива штука, — тільки почни. І як воно заспокоює. Всі думки з голови — фіть! — і нема Всі почуття з серця — геть Ні про що не думаєш Одне тільки на умі — гриб! Де ти, голубчику, де ховаєшся — чи під оцим здибленим опалим листям, чи під отією згорбленою глицею? А коли усміхається тобі удача, ти вже нічого не чуєш, нічого не бачиш, не помічаєш. Голову до землі — і як той пес мисливський.

Сьогодні хлопцям щастило як ніколи А коли щастить, і час летить мов на крилах. Сонце вже повернуло на вечірній пруг, коли вони нарешті схаменулися Грибів у кожного було — повні торби

— Що з ними робити? — знизав плечима Сашко Циган, коли підійшли до куреня

— Може, хай Журавель додому забере? — сказав Марусик.

— Ні! Ні! — замахав руками Журавель. — Я й свої вам залишу. Бо одразу ж зрозуміють, де я був І вас почнуть шукати в лісі.

— О! Правильно! Розумно! — похвалив його Сашко Циган. — У тебе іноді каструлька варить.

— Ви їх посушіть, — порадив заохочений похвалою Журавель. — На гілки понахромлюйте, як ото білочки роблять.

— Зупинись, — сказав Циган. — У мене вже слів нема вихваляти твій розум Не виснажуй мене. Іди вже додому А то зірвеш нам усю операцію.

Журавель скривився, наче в нього боліли зуби.

— Іди! — повторив Сашко Циган. — А то стемніє, самому боязко буде йти.

— Ви ж тут обережніше… З вовками й ведмедями не заводьтеся, — пожартував на прощання Журавель.

Після того як він пішов, Сашко Циган і Марусик деякий час мовчали, потім Циган сказав:

— А мені тут подобається. Ніхто не дорікає, моркву не шкребе

— Ага, — без особливого захоплення кивнув Марусик

— Хай!. Хай вони тепер ділять ту машину… хоч пилкою ріжуть Я її, щоб мене тепер просили, не хочу.

— І я, — вже зовсім щиро підхопив Марусик

У лісі темніє швидко. Тільки зайшло сонце, і — не встиг озирнутися — хоч в око стрель

Сашко Циган хотів запалити вогнище, але Марусик гаряче запротестував:

— Ні! Ні! Ще страшніше буде. Давай спати вкладатися

Циган не став наполягати

Загорнувшись у ковдри, вони лежали у цілковитій темряві, чекаючи сну Але сон не приходив. Десь недалеко тріснула гілка. Щось наче ухнуло…

— Що… що це? — прошепотів Марусик. — Хо… ходить хтось…

— Та ні. Спи.

— Ох! Пропадемо ми тут ні за цапову душу.

— Та ну тебе! — Сашко Циган намагався шепотіти бадьоро, але в самого дрібно тремтіло біля пупа

Що не кажіть, лячно вночі у лісі

Чито інстинкт далеких доісторичних предків прокидається (коли кожної миті можна було чекати нападу шаблезубого тигра, або печерного ведмедя, чи ще когось). Але навіть дорослий незатишно почувається вночі у лісі.

Тому я цілком розумію наших героїв

Коли довго не спиш, якось втрачаєш відчуття часу. Здається, минула година, а збігло всього лише п'ять хвилин І навпаки…

Циган не міг би сказати, скільки минуло часу Аж раптом… Почулися кроки. Блимнуло світло ліхтарика І… В курінь хтось зазирнув.

— А-а, давні знайомі! Привіт! Здоровенькі були!

Циганові перехопило подих, наче хтось холодними пальцями стиснув горло. То був незнайомець…

— Ну, як? Тепер переконалися?.. Тож-то…

«Ні! Ні! Не хочу! Досить з мене…» — подумки вигукнув Сашко Циган

Але незнайомець почув його.

— Ну, це вже твоя справа. Не хочеш — не треба… Можна й відмінити. Ну, спи, спи! Тільки не забудь зранку передати чарівний талісман іншому…

Світло ліхтарика погасло. Незнайомець зник Сашко Циган наче полетів у чорну безодню. І одразу прокинувся

Ліс був сповнений пташиного гомону Десь угорі, просто над головою, лікар-дятел дбайливо вистукував сосну. Сонячне павутиння заснувало вхід у курінь

Сашко Циган не міг навіть збагнути, чи то наснилося йому, чи справді зазирав уночі в курінь незнайомець. Настільки чіткою була згадка про нього, настільки виразно чувся його голос.

«Ні, мабуть, таки сон», — вирішив він.