Ґаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

Навіть замучена, зневірена мулатка, яку купив Легрі на одному аукціоні разом із Томом, відтанула. Одного разу Том допоміг їй донести свій кошик із поля до ваг, всю дорогу нашіптуючи їй на вухо молитву «Царю Небесний».

Навіть дика, напівбезумна Кассі заспокоювалася в присутності Тома, хоча вона й досі не облишила задум помсти своєму мучителю — за себе і за всіх, чиє життя він перетворив на очікування смерті.

Одного разу вночі, коли всі мешканці невільницького селища вже спали, Том прокинувся від якогось шарудіння надворі. У маленькому віконці він побачив обличчя Кассі. Вона кивком голови попросила його вийти надвір. Це відбувалося близько другої години ночі, проте було досить світло від сяйва зір і місяця. Очі Кассі горіли запальним світлом — кудись зник їх тьмяний, важкий, непорушний погляд.

— Іди сюди, Томе, — прошепотіла вона, кладучи руку йому на плече. В цій маленькій руці відчувалася величезна сила. — Ходи, я маю тобі щось сказати.

— Щось трапилося, місіс Кассі? — тривожно запитав Том.

— Томе, ти хочеш стати вільним?

— Цей благословенний час настане, місіс Кассі, — відповів Том.

— Ти не розумієш! Його не треба чекати. Волю можна отримати сьогодні, зараз же! — палко говорили вона. — Ходімо, допоможеш мені!

Том не розумів, чого вона від нього хоче, тому вагався.

— Ходімо! — повторила Кассі, не відвертаючи від нього погляду. — Він міцно спить. Я підсипала йому в склянку снодійного. Шкода, що замало, якби трохи більше — не довелося б тебе просити. Пішли! Ті двоє понапивалися до безпам’ятства… Двері до його кімнати не зачинені… Там я припасла сокиру… Я б і сама його… Та боюся, сили забракне. Швидше!

— Ні, місіс Кассі, ні! — рішуче відмовився Том, стримуючи її.

— Ти лишень подумай, скільки нещасних стануть вільними! — вигукнула вона. — Ми підемо звідси геть, надибаємо на якийсь острівець серед боліт і заживемо там спокійно. Так робили і до нас. Якщо вибирати, то чи може бути життя гірше, ніж наше?

— Ні! — повторив Том. — І ще раз ні! Добра злом не здобудеш! Я краще відрубаю собі правицю, ніж вб’ю людину — це страшенний гріх!

— Тоді я зроблю це сама! — заявила Кассі.

— Місіс! — вигукнув Том, падаючи перед нею на коліна. — Благаю вас, не продавайте дияволові душу! Треба терпіти, чекати!

— Ще чекати? Ще терпіти? — обурилася вона. — Я від цього чекання вже поволі втрачаю розум, а серце моє розривається на шматки. А скільки ми всі вже від нього витерпіли, скільки настраждалися?! Та ти сам мало натерпівся? Він же крапля за краплею випив майже всю твою кров! Я таки виконаю цю місію — час розплати для нього настав.

— Не треба! — Том міцно стиснув її руки у своїх. — Не треба! Бережіть свою душу від гріха! Спаситель не проливав чужої крові, лише дозволив пролити свою, заради нас усіх, недостойних такої жертви. Господи, навчи нас, як любити своїх ворогів!

— Любити?! — Кассі злісно зблиснула очима. — Любити таких?! Це ж іти проти людської природи!

— Так, місіс Кассі, ви праві! Але Господь щедрий і милостивий, він дарує нам перемогу над самими собою! Той, хто щиро полюбить усіх, незалежно від їхнього ставлення, хто буде молитися за ворогів, той переможе! Слава Господу! Алілуя! — Вимовивши це тремтливим голосом, крізь сльози, чорний, як ніч, раб освітив своїм поглядом небо.

О Африко! Ти останньою пізнала того, чию голову увінчують терни, чиє тіло обмите кров’ю, хто був розіп’ятий на хресті. Але ти прийняла його усім серцем, і тебе чекає перемога — ти будеш із ним у Царстві Його!

Чи то Томові слова, чи то м’який голос, яким він старався донести їх до душі цієї жінки, справили на неї потрібне враження, але погляд її пом’якшав, вона опустила голову, її руки перестали тремтіти.

— Батьку Томе, я тобі ще не казала, що мене терзають злі духи? Я не можу молитися. Починаючи від того проклятого дня, коли я втратила своїх дітей… Я забула, як це робиться. Відтоді моя душа здатна лише проклинати і ненавидіти!

— Як мені шкода вашої душі! — з гіркотою у голосі промовив Том. — Сатана тішиться, що ось-ось переможе її. Я молитимусь за вас, місіс Кассі. Поверніться до Господа! Він прийшов у світ грішників рятувати і зцілювати зневірені серця!

Кассі слухала його мовчки і плакала.

— Місіс Кассі… — нерішуче продовжував Том, — Якщо це можливо… Якщо вам вистачить сміливості тікати звідси — тікайте разом із Емілі, а я молитимусь, щоб Господь вберіг вас від убивства!

— А ти… Ти утікатимеш із нами?

— Ні, — відповів Том. — Тепер вже ні. Я залишуся із моїми нещасними побратимами і разом із ними нестиму свій хрест до кінця. Ви — інша річ, ви молоді, вам тут смерть повільна… Рятуйтеся, якщо зможете.