Рафаелло Джованьйолі - Спартак

Довга простора зала була розділена на дві частини шістьма колонами тиволійського мармуру, оповита плющем і трояндами, що розливали свіжість полів у цьому місці, де мистецтво слугувало пересиченій хтивості й ненажерливості.

На ложах, обіпершись на пухові подушки, лежали Катиліна та його гості: Куріон, Луцій Бестіа — юнак, що згодом став народним трибуном, Гай Антоній — молодий патрицій, людина апатична, млява і обтяжена боргами. Згодом він виявився співучасником змови Катиліни у 691 році, а потім став соратником Ціцерона. Завдяки енергії Ціцерона Гай Антоній у тому ж році знищив Катиліну, колишнього свого однодумця.

Тут був і Луцій Калпурній Пісон Цесоній — розпусний патрицій, котрий також загруз у боргах. Він не зміг урятувати Катиліну в 691 році, зате йому було призначено долею помститися за нього у 696 році, коли він став консулом, і докласти чималих зусиль, аби відправити Ціцерона у вигнання. Пісон був людиною грубою, неприборканою, хтивою і неосвіченою. Поруч із Пісоном на другому ложі, що стояло в середині й вважалося почесним, лежав юнак років двадцяти. Його жіночне гарне обличчя було нарум'янене, волосся завите й напарфумлене, очі підведені, щоки ж були в'ялими, а голос хрипким од надмірного пияцтва. Це був Авл Габіній Ніпот, близький друг Катиліни. У 696 році він разом з Пісоном активно сприяв вигнанню Ціцерона. Габінію хазяїн надав «консульське» місце на почесному ложі: він лежав у тому кінці, що був праворуч від входу в трикліній, і тому вважався царем бенкету.

Трикліній був повний. Тут зібралися далеко не найвідоміші римські громадяни й аж ніяк не для шляхетних подвигів і діянь.

Всі запрошені були вбрані в святковий одяг з найтоншого білого полотна й у вінках із плюща, лавра й троянд. Щедра вечеря, якою Катиліна пригощав своїх гостей, добігала кінця. Веселощі, що панували у колі патриціїв, жарти, дзенькіт чаш і невимушена балаканина безумовно свідчили про достоїнства кухаря, а ще більше — виночерпіїв Катиліни.

Розваги були у розпалі, коли увійшов раб, наблизився до хазяїна й прошепотів кілька слів йому на вухо.

— О, клянуся богами пекла! — голосно й радісно вигукнув Катиліна. — Нарешті! Веди його сюди, нехай з ним зайде і його приятель.

Раб уклонився і вже зібрався вийти, але Катиліна зупинив його зі словами:

— Викажіть їм належну увагу. Обмийте ноги, змастіть пахощами, одягніть урочистий одяг і прикрасьте голови вінками.

Раб знову вклонився і вийшов. А Катиліна крикнув дворецькому:

— Епафоре, негайно розпорядися, щоб прибрали зі столу й поставили дві лави напроти консульського ложа: я очікую на двох друзів. Накажи очистити залу від мімів, музик і рабів і подбай, аби у залі для бесід було все готово для тривалого, веселого й приємного бенкету.

Незабаром слуга провів до зали гладіаторів. Вони з'явилися у білих шатах з вінками із троянд на головах. Це були Спартак і Крікс.

— Хай захищають боги цей дім і його шляхетних гостей, — виголосив Спартак.

— Привіт вам, — вимовив Крікс.

— Честь і слава тобі, хоробрий Спартаку, і твоєму другові! — відповів Катиліна, піднявшись назустріч гладіаторам.

Він узяв Спартака за руку й підвів до ложа, на якому до цього лежав сам. Крікса він посадив на одну з лав, що стояли проти почесного ложа, і сам сів поруч.

— Чому ти, Спартаку, не побажав провести цей вечір за моїм столом і повечеряти у мене разом з такими шляхетними й гідними юнаками? — звернувся до нього Катиліна, вказуючи на своїх гостей.

— Не побажав? Не міг, Катиліно. Я ж бо попередив тебе… Сподіваюся, твій воротар передав моє доручення?

— Так, я був попереджений, що ти не можеш прийти до мене на вечерю.

— Але ти не знав причини, а повідомити її тобі я не міг, не покладаючись на скромність воротаря… Мені треба було побувати в одній таверні, де збираються гладіатори, щоб зустрітися там з деким. Я побачився з людьми, що користуються впливом серед цих знедолених.

— Отже, — глузливо мовив Луцій Бестіа, — ми, гладіатори, думаємо про своє звільнення, говоримо про свої права й готуємося захищати їх з мечем у руці!..

Обличчя Спартака спалахнуло, він грюкнув кулаком по столу й, рвучко вставши, вигукнув:

— Так, звичайно, клянуся усіма блискавками Юпітера!.. Нехай… — Обірвавши свій вигук, він змінив тон, слова, рухи й продовжував: — Нехай тільки буде на те воля великих богів і ваша згода, могутні, шляхетні патриції, — тоді в ім'я волі пригноблених ми візьмемося до зброї.

— Ну й голос у цього гладіатора! Реве, як бик! — бурмотів у дрімоті Куріон, схиляючи голомозу голову то праворуч, то ліворуч.