Віктор Близнець - Женя і Синько

— Гі-по-ди-на-мі-єю! — повторив по складах і глянув на Женю, щоб упевнитись, яке враження справило на неї латинське слівце. — Гіподинамією, або ж малорухомістю… Мій колега Цароїд установив: якщо кролів дуже обмежити в русі, то через десять днів у них маємо атеросклероз, а через двадцять днів — передсмертні симптоми.

Професор відчув себе, напевно, у великій студентській аудиторії, де він буде зараз виголошувати важливі наукові істини, бо заклав руки за спину й почав солідно походжати перед Женею.

— А тепер давайте, Євгенціє, — і жестом запросив її ніби до столу, до незримих наукових схем і приладів, — давайте разом проаналізуємо, яким життям живе ваша мама та й взагалі представники так званих сидячих професій. Почнемо з ранку…

— З ранку…

Дівчина живо уявила: прокинеться мати і хапається, бідна, на кухні: щоб підігріти сніданок, зібрати Женю до школи, батькові щось покласти на роботу, а сама: «Ой, запізнююсь!» — і часто біжить, навіть чаю не попивши. З кімнати в тролейбус, з тролейбуса в машбюро. Там цілий день за машинкою, серед стукоту й шуму. І знову — на тролейбус, з тролейбуса в кімнату. За весь день буває хвилин двадцять на повітрі: оті двадцять хвилин, поки підбігає до зупинки.

— Мій друг Амосов, — тим часом провадив своє Гай-Бичковський, — афористично висловився про такий спосіб побутування. Він сказав: у цих людей життя складається в основному з трьох актів — сидять, їздять, сплять. (Формула трьох «ять»).

Мабуть, він помітив тінь образи чи заперечення на Жениному обличчі, бо енергійно підніс руку:

— Ні, ні, Женю, ви не гнівайтесь! Нічого образливого тут для вашої матері нема. Йдеться про спосіб життя у людей сидячих професій. Хоч, як далі я зазначу, цей спосіб можна рішуче змінити…

Досі професор бігав по кімнаті босий, у спортивних шароварах, а зараз, розмовляючи, заходився на бігу переодягатися й набивати портфель паперами. (А скоро, мабуть, прозвучить його звичайне «даруйте!», і він помчить на лекцію або на тенісний корт).

— Скажіть, Євгенціє, — спитав професор, просовуючи голову у білу полотняну сорочку, — ваша родина любить мандрувати? А де ви побували взимку й весною, куди ходите в неділю, що робите вечорами?

Женя сиділа в кріслі, і її круглі м’якенькі вуха стирчали над дерев’яною спинкою, мов крила метелика. Вона здивовано повела тими крильцями й нетвердо промовила:

— Та якось так виходить… Всю зиму й весну дома. То уроки, то прибирання, то погода…

— От, от, Євгенціє! Звідси, щоб ви знали, безсоння, порошки та інші принади! І в цьому, я переконаний, ваша, ваша, Євгенціє, вина! Дорослі взагалі схильні до інерції, до спокою, до кімнатної замкненості. А ви? Ви, дорогенька, повинні бути в сім’ї тим вогником, тією електричною іскрою, що всіх запалює й кличе: в дорогу, в рух, на свіжий вітерець! Прогуляночки, фізичні навантаження і вам, Євгеніє, не завадять, бо й ваша шкільна братія теж, знаєте, цілими днями сохне за столом.

«Прогуляночки! Легко сказати!» — відкопилила губи дівчина й забурмотіла з нотками образи:

— Еге ж… А мама каже: дайте хвилиночку посидіти…

— Ви що? — аж підскочив професор. — Після сидіння знову посидіти?! Ні в якому разі! Категорично вам раджу — не дозволяйте! Не дозволяйте, Женю, якщо ви хоч крихту любите матір! Намалюйте на кріслі череп з кістками! Це для неї смертельно! Допоможіть, зробіть що треба на кухні — і в парк, на стадіон, негайно! Найважче — пересилити себе, перебороти млявість, але потім!.. Коли пробіжиш кругів десять, коли поганяєш у теніс — ах, як пашить усе тіло, як пульсує кров у кожній жилці, яке це божественне відчуття!

Професор примружився і солодко втупився поглядом у стелю. Потім різко вихопив з шухляди пачку паперів і потряс ними перед Жениним носом:

— Зараз я працюю над цікавою проблемою. Умовно називаю цю проблему антеїзмом. Ви, певно, чули міф про Антея? Чудесно! Це міф глибокого змісту. Вдумайтесь: велетень, силач, істота неймовірної сили. Але при якій умові він сильний? Тільки тоді, коли двома ногами стоїть на землі…

Гай-Бичковський широко розставив босі ноги й уперся в підлогу, зображуючи монументальну постать Антея, міцно зв’язаного з земною твердю.

— А тепер придивимось до життя цивілізованих істот. Ми поступово відриваємося від землі. І відривають нас трамваї, поверхи, кабінети, матраци, синтетичні підошви. Недаром частина людей, особливо у багатомільйонних містах, швидко зношується, чахне, віддає себе на поталу хворобам.