Віктор Близнець - Женя і Синько

Ну, а Женя? (У неї тьохнуло серце).

Встала з-за столу і, відчуваючи на собі зацікавлені погляди гостей, потупала у свою кімнату. Одразу й вийшла. Обличчя зблідло й похорошіло — від хвилювання, від розгубленості. В руках Женя тримала череп’яний горщечок, заповнений землею, а з землі стримів скромний зелений кущик. Два вузенькі листки, і на зігнутій ніжці — неяскрава голуба квітка.

— Диви! — сказали за столом.

— О! — підвелася мати. — Це ж пролісок!

Справді, то був лісовий пролісок, що витикається ранньою-ранньою весною з-під перших проталин.

— Де ж ти його взяла? Та ще серед зими?

Галина Степанівна, яка найбільше любила квіти, поставила до себе пролісок, нюхала, щиро дивувалася, раділа і не могла нарадуватись. А Женя, сховавшись за спинами друкарок, поглядала на матір і сама не менш дивувалася: «Ну, мама! Вона як дитя!»

І знову сіли за стіл. Професор сказав: «Громадяни!

Де зародилося життя на Землі? У воді, у світовому океані! Пийте тільки мінеральну воду, і вас ніколи не покине почуття гумору, добрий настрій, а головне — здоровий глузд. Ось так!» — і Гай-Бичковський одним духом випив склянку «Боржомі». Жінки весело підтримали професора, дехто з чоловіків став бурхливо заперечувати, одне слово, потекла гамірлива застольна бесіда, коли всі говорять і майже ніхто не слухає.

А на серванті, в самому кутку кімнати, сидів невидимий для дорослих людей наш волохатенький друг Синько. Він лукаво шкірив зуби, прислухався до розмов, однак ні на мить не спускав очей з Цибулька. Наче приворожував колишнього оратора своїми зеленими витрішкуватими «сигналиками». І дивна річ! Василь Кіндратович, як ніколи, не встрявав у суперечки, не виголошував промов про світові катастрофи — сидів біля жінки святково коректний, м’яко усміхався, припрошував гостей їсти і кожному підкладав свого фірменого салату.

«Ну, як твій батечко, га? — хвальковито моргав Жені Синько, видно, страшенно хотів, щоб його похвалили. — «Бач, самим поглядом приборкую людей!»

«Ох ти брехунчик мій, Синько!» — таємно усміхнулась до нього Женя.

В кімнаті пахло весняним проліском, неголосно звучала музика, мати сиділа щаслива серед найближчих друзів, — і Жені було так добре і так чогось ніби жаль, що хотілося встати і кудись піти, аж за місто, і сказати комусь незнайомому: «Здрастуйте! Як вас звати? Давайте потанцюємо. Ось тут, у лісі!»

Це була мить, коли серце повне світлої радості і щемких, неясних бажань. На жаль, дуже коротка мить. Наступного дня Женя принесла з басейну грип, злягла в ліжко — на цілий тиждень. Потім захворів батько, у нього часто бували гострі ангіни. Довго кріпилась Галина Степанівна, але мокра погода, відлига і її уклали в постіль.

І утворився дома лазарет

Професор всадовив Женю в крісло, а сам підтюпцем забігав по кімнаті. Як ви пам’ятаєте, у Гай-Бичковського під однією стіною громадився великий акваріум, підсвічений зсередини лампочками. За склом панував зелено-жовтий підводний присмерк, тяглися вгору сріблясті смужки пухирців (то нагнітався кисень), розвівалися напівфантастичні вусища водоростей. Риби, очевидно, знали свого господаря, бо коли тінь професора перебігала по акваріуму, вони зграйками наздоганяли летючу тінь, то ховалися в ній, то сполохано розбігались.

— Так от, шановна Євгенціє, до якого пункту ми з вами дістались? — на мить зупинився професор проти дівчини і звів на неї блискучо-чорні свердлики очей.

— Ну, я сказала вам, що мамі весною стало гірше. Приходить додому й каже: болить голова. Перед сном п’є порошки, але все одно' скаржиться — погано спить…

— Так, так, продовжуйте!

— Каже: це в мене, мабуть, перевтома або нервове виснаження. Якась млявість у всьому тілі. Раніше, було, прибіжить додому і з радістю хапається прибирати. А зараз говорить: тільки б посидіти; ні до чого руки не підводяться.

— Так, так! — швидко вимовив професор.

— Очевидно, — солідно зауважила Женя, — це пояснюється тим, що вона рідко буває на повітрі, а виросла в селі…

— Правильно! Правильно, Євгенціє! — ткнув пальцем вгору професор і з піднятим пальцем забігав ще енергійніше (він завжди носив при собі кишеньковий крокомір і мав план: находити за день не менше 10 кілометрів).

— Правильно! — ще раз вигукнув Гай-Бичковський. — Але не тільки це, Євгенціє! Причини перевтоми, що спостерігаються у нашої матері (до речі, передайте їй моє шанування, я її глибоко поважаю), причини, Євгенціє, значно глибші. Все те — і неврози, і перевтоми, і охлялість — все викликається одним явищем: гіподинамією.