Елеонор Портер - Поліанна

Поліанна була вражена.

— Радіти? Ненсі, це ж похорон!

— Але… я радію зовсім не через те, що хтось помер, міс Поліанно, а від того… — вона раптом урвала і неприязно подивилася на дівчинку, — стривайте, міс Поліанно, хіба ж не ви навчили мене грати в цю гру? — з докором промовила вона.

Поліанна стурбовано наморщила лоба.

— А проте, Ненсі, — заперечливо похитала вона головою, — трапляються випадки, коли не можна гратися в цю гру. Я переконана, що це стосується й похорон. На похоронах нема чому радіти.

Ненсі захихотіла.

— Ну, ми можемо порадіти з того, що ховають не нас, — спробувала пожартувати вона.

Однак Поліанна її вже не слухала. Вона почала переповідати про нещасний випадок у Пендлтонському лісі, і за хвилину Ненсі теж забула про все на світі й слухала, відкривши рота.

Наступного дня, як і домовлялися, Поліанна зустрілася опівдні з Джиммі Біном у призначеному місці. Як і слід було сподіватися, Джиммі був розчарований, що Жіноча допомога віддала перевагу не йому, а невідомому індійському хлопчику.

— Що ж, тут нема дива, — зітхнув він. — Те, про що ти не знаєш, завжди видається кращим, ніж те, про що знаєш, як от і картопля на протилежному боці тарілки здається більшою. Я хотів би думати в такий спосіб про когось далеко-далеко. А водночас хтось в Індії захотів би взяти мене.

Поліанна заплескала в долоні.

— Ну звичайно ж! Дуже слушно, Джиммі! Я напишу про тебе моїй Жіночій допомозі. Правда, вони не в Індії, а лише на Далекому Заході… але це теж досить далеко. Якби ти стільки часу добирався сюди, як я, то теж так думав би.

Обличчя Джиммі Біна повеселішало.

— Ти гадаєш, вони справді можуть мене взяти? — перепитав він.

— Звичайно ж! Хіба вони не беруть хлопчиків з Індії на виховання? Цього разу вони могли б собі уявити, що ти маленький хлопчик з Індії. Гадаю, ти достатньо далеко, аби можна було включити тебе до звіту. Зачекай. Я напишу їм. Я напишу місіс Байт. Ні, краще місіс Джонс. У місіс Байт більше грошей, зате місіс Джонс завжди жертвує найбільше… ге ж, дивна звичка? Зрештою, хтось із моєї Жіночої допомоги обов'язково візьме тебе до себе.

— Гаразд. Але не забудь написати їм, що я працюватиму за хліб і дах над головою, — нагадав Джиммі. — Я не жебрак, і угода є угодою, навіть із Жіночою допомогою, — він повагався, а тоді додав: — Гадаю, мені варто лишитися тут іще на деякий час, доки ти отримаєш відповідь.

— Звичайно, — охоче кивнула Поліанна, — тоді я знатиму, де тебе шукати. А вони тебе візьмуть, бо ти достатньо далеко для цього. Тітонька Полі ж узяла мене. Чекай, — вона раптом урвала, — гадаєш, я для неї теж була дівчинкою з Індії?

— Ти й справді незвичайна дівчинка, — всміхнувся Джиммі і пішов геть.

Через тиждень після випадку в Пендлтонському лісі Поліанна якось уранці звернулася до міс Полі з проханням:

— Тітонько Полі, ви не заперечуватимете, якщо сьогодні я віднесу холодець не місіс Сноу, а комусь іншому. Я певна, що місіс Сноу… один-єдиний раз.

— Слухай, Поліанно, що ти надумала? — зітхнула тітка. — Ні, ти таки справді неординарна дитина.

Поліанна замислилася.

— Тітонько Полі, а що таке неординарний? Коли ти неординарний, то не можеш бути ординарним, ге?

— Авжеж.

— Тоді все гаразд. Я рада, що я неординарна, — полегшено зітхнула Поліанна. — Розумієте, я чула, як місіс Байт завжди називала місіс Ревсон напрочуд ординарною жінкою… і вона страшенно не любила місіс Ревсон. Вони завжди сварилися між собою, і, пам'ятаю, татко мав… тобто ми мали більший клопіт, замирюючи їх, ніж решту Жіночої допомоги, — Поліанна встигла виправитися, але однаково нелегко було маневрувати між Сциллою батькових наказів щодо чвар у церковній громаді та Харібдою [2] Вислів «між Сциллою та Харібдою» означає таке становище, коли з обох боків загрожує якась небезпека. заборони міс Полі згадувати про тата.

— Гаразд, це пусте, — нетерпляче вставила міс Полі. — У тебе так виходить, Поліанно, що незалежно від теми нашої розмови ти конче згадуєш Жіночу допомогу!

— Авжеж, мем, — весело всміхнулася Поліанна. — Ви маєте рацію. Але ж, розумієте, вони піклувалися про мене і…

— Досить, Поліанно, — холодно обірвала її тітка. — Ну, що там з холодцем?

— Нічого особливого, тітонько Полі. Ви дозволяєте мені носити холодець їй, і я гадала, може, ви дозволите один раз віднести холодець йому. Звісно, поламані ноги — це ще не інвалідність на все життя, а тому він лежатиме менше, ніж місіс Сноу, тому через раз чи два… вона матиме всю решту холодців.