Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Але ж іще канікули… — запротестував Міхал.

— Після вихідних до школи! — мамин голос був рішучий і неприємний. — І взагалі не пащекуй! Ось тобі список продуктів, іди на базар.

Хоч-не-хоч, Міхал одягнувся й вийшов. Він навіть не помітив, що мама спостерігає за ним крізь вікно. По її обличчю текли сльози. Уже вкотре жінка думала, що їй не надто вдається самій виховувати хлопця.

Мороз добряче щипав Міхала на щоки, коли він крокував між ятками по чергову покупку зі списку. Біля овочевого наштовхнувся на Кінгу.

— Привіт, — мовила та, побачивши однокласника.

— Привіт, — буркнув Міхал і хотів уже її проминути, але раптом зупинився. — Слухай, — запитав він тихо, — у чім справа з тією зброєю?

— Ну… ти штору роздер, — відповіла Кінга, вдивляючись у Міхала, бо питання її трохи здивувало.

— Пістолетом?! — витріщився Міхал.

— Яким пістолетом? — тепер здивувалася Кінга.

— Це я питаю в тебе яким! — Міхал підвищив голос.

— Знаєш, що? — дівчина подивилася на нього, як на інопланетянина. — Тобі лікуватися треба! Хто тобі сказав про пістолет? Шпага! Ти зробив це шпагою!

— Якою шпагою?.. — прошепотів спантеличений Міхал.

— Ну… це шпага мого брата, — невпевнено пояснила Кінга, бо почала підозрювати, що все це були аж ніяк не Міхалові витівки. А коли Міхал запитав, як ця шпага виглядає, сумнівів у неї не залишилося. — Ну, така, довга й гостра, — тихо сказала Кінга й почервоніла, усвідомивши, що її мама наговорила по телефону Міхаловій.

Хлопець буркнув «ага» й рушив до наступної крамнички. Його немов пригнітив невидимий тягар. Він на очі не бачив жодної шпаги, а виявляється, його звинувачують, що він нею зробив якусь шкоду. «Це вони навмисне, — думав він. — Спершу запрошують мене на вечірку, щоб потім з мене посміятися. Не діждетеся. Ноги моєї більше не буде на ваших збіговиськах!»

— Ну чого ти! — погукала його Кінга, але він навіть не озирнувся.

Дівчині довелося бігти за ним. Притримала його за рукав. Обоє зупинилися. Але Міхал дивився не на неї, а кудись убік, на ящики з овочами. Кінга схопила хлопця за комір куртки й шарпонула з усієї сили. Хотіла, аби він на неї глянув. Почувалася геть препаскудно. Це ж вона сказала мамі, що дурний Чорний Міхал не лише напився, а ще й розмахував шпагою. Але ж Кінга цього навіть не бачила!

— Я це залагоджу, — тихо пообіцяла вона. — Чесне слово.

Міхал неохоче глянув на неї й помітив, що в дівчини палає обличчя. У неї аж руки тремтіли, коли Кінга намагалася сховати під шапкою пасма неслухняного каштанового волосся.

— Подзвони мені ввечері, — прошепотіла вона. — Я довідаюся, що було насправді з цією шпагою.

Міхал продовжував мовчати.

— Скажи бодай щось, — тихо попрохала Кінга.

— А що казати? — вибухнув Міхал. — Що мені заборонено дзвонити, ходити до когось чи запрошувати гостей? Ти це хотіла почути? Чи, може, тебе втішить, що я більше не піду на жодну вашу вечірку? Чхати я на вас хотів! — Міхал вигукнув це так голосно, що люди почали озиратися. Кінга відчула, як сльози набігли їй на очі. Побачивши це, Міхал буркнув: —Авжеж, старі бабські штучки. Тепер плакатимеш. Чого тобі від мене треба?

— Щоб ти пробачив! — мовила Кінга, ковтаючи сльози. Міхал не відповів. І певне, тому дівчина почала вигукувати крізь плач: — Я хочу все з’ясувати! Розумієш? Можеш не ходити на вечірки! Можеш на всіх начхати! Але дозволь мені все пояснити… — раптом Кінга збагнула, що Міхал їй сказав.

Обоє замовкли, а тоді Кінга, схлипнувши, запитала:

— Мати покарала тебе?

— Умгу, — буркнув Міхал. Почувався він ніяково. До нього наче тільки тепер дійшло, що в Кінги не було поганих намірів. У класі вважалася найкращою й найстараннішою ученицею. Усі знали, яка вона справедлива, отже, коли каже, що з’ясує… — Але я не можу подзвонити, — сказав Чорний Міхал, помовчавши.

— Я сама подзвоню, — пообіцяла Кінга й подалася до виходу з базару.

— Почекай! — гукнув хлопець, але вона озирнулася лише, щоб сказати:

— О восьмій!

Міхал хотів її наздогнати, але стояв непорушно із сітками, напханими хлібом, картоплею й купою продуктів, куплених за складеним мамою списком.

Кінга увірвалась додому, як вихор. Нервово гортала записника, шукаючи Алексів телефон. Здається, вона лише раз до нього дзвонила.

«Хоч би він уже повернувся з канікул!» — подумала дівчина, набираючи номер.

— Як усе було з тією шпагою? — гукнула вона в слухавку, почувши голос однокласника. Кінга не представилася й навіть не привіталася! Сама на себе не схожа!