Малгожата-Кароліна Пекарська - Клас пані Чайки

— Час повертатися, Камілонько, — мамин голос належав зараз до тих, що їх дівчина аж ніяк не хотіла почути.

— Ще трішечки, мамо, — відповіла вона, намагаючись не розплакатися.

— Як там собачка?

— Усе гаразд, але мушу закруглятися, бо вона страшенно мене шарпає, — сказала Каміла й відключилася. Відчувала, як у неї палають щоки.

«Боже, зараз вони про все дізнаються!» — у розпачі подумала дівчина. Вона вже й сама не знала, кого їй більше шкода: цуценятка, яке поневіряється десь самотньо, чи батьків, які його подарували, чи себе.

— Каміло! — почувся чийсь голос. Дівчина озирнулася. Хтось біг до неї й махав рукою. Знайома постать, але хто це? Хлопець насунув каптур і так щільно закутався шарфом, що голос з-під нього ледве долинав. Але то були дрібниці. Найважливішим було те, що цей хтось тримав Латку!

— Латка! — радісно вигукнула вона й кинулася до хлопця в каптурі.

За мить цуценя опинилося в неї на руках.

— Дякую, — лише й змогла вимовити дівчина.

— Нема за що, — озвався голос з-під шарфа. Тепер він лунав якось знайомо.

Лише зараз Каміла поглянула на хлопця й здригнулася.

— Звідки ти тут узявся? — спитала вона, уникаючи погляду чорних очей.

— Я тут проходив і почув, як щось скавчить під сходами біля крамниці. Зазирнув, побачив цуценятко. Прочитав напис на ідентифікаторі, ну, а про решту неважко здогадатися…

— Як я зможу тобі віддячити? — спитала Каміла й відразу пошкодувала: а раптом, він чогось захоче?

Але Чорний Міхал, мабуть, відчув її побоювання, бо лише кинув:

— Та чого там, — побажав веселих свят і, швидко попрощавшись, подався в напрямку свого будинку.

Він нізащо не зізнався б Камілі, що насправді йшов до неї. Хотів подякувати за знайдену в рюкзаку рамку й запитати, чи можна йому тримати в ній її фото. Бо одне, на якому Каміла вийшла особливо гарною, він зробив минулоріч у Біловежі.

— Який я дурень, — мовив він сам до себе, відчиняючи двері квартири.

У цю хвилину в себе вдома Каміла знімала куртку.

— Ну, як було на прогулянці? — поцікавився тато.

— Добре, — відповіла донька.

Та це була неправда. І зовсім не через халепу із цуценям, яке зрештою знайшлося. Просто Каміла відчувала, що поява Міхала з Латкою аж ніяк не була випадковою.

Уже від середини грудня в класі тільки й розмов було, що про Новий рік. А все через Кінгу, яка влаштовувала вечірку. Вона пояснила Єві, своїй найближчій подрузі, що батьків у новорічну ніч вдома не буде, зате залишиться її старший брат, котрий вчиться в ліцеї. Йому дозволено запросити десятьох друзів, і їй стільки ж. Новина про старшого брата на їхній вечірці схвилювала чи не всіх дівчат. Вродливий Куба був недосяжним об’єктом зітхань кожної гімназистки, яка будь-коли з’являлася вдома в Кінги. Хлопці теж заздрили їй, що в неї такий класний старший брат. По-перше, він був спортсменом, а по-друге, займався таким романтичним видом спорту, як фехтування. «Людину в залізній масці» з Леонардо Ді Капріо в головній ролі дивилися, мабуть, усі хлопці з класу. Може, на Новий рік Куба дозволить бодай торкнутися шпаги?

Новорічний вечір із самого початку виглядав інакше, ніж усі собі уявляли. По-перше, не прийшли Каміла з Олеком. На них терпляче чекали до восьмої, але коли Малгося повідомила, що Каміла й Олек зустрічають Новий рік зі своїми батьками, усі відчули розчарування. Навіть пояснення, що після півночі вони напевне заскочать побажати всім щасливого Нового року, нікого не втішило. До розчарованих приєдналася й Каська. Вона була просто-таки невтішна: ані Куба, ані будь-хто з його компанії не звертав на неї жодної уваги. А вона ж одягла обтислу блузку, яка підкреслювала її найпишніші в класі форми, і неймовірно куценьку спідницю!

На жаль, товариство в помешканні Кінги відразу розділилося на два табори. Гімназистам дісталася вітальня, проте вони однаково були невдоволені.

А ліцеїсти окупували кухню, проте здавалося, що для повного щастя їм лише цього й бракувало. Тим більше, що вони категорично заборонили заходити туди «малоліткам».

Каська декілька разів намагалася прослизнути до кухні, та щоразу двері відчинялися й рудоволоса голова якоїсь розфарбованої дівулі радила їй:

— Катай звідси, малявка, тобі тут немає чого робити.

Чорний Міхал сидів у кріслі, втупившись у стелю. Він уже вкотре думав, навіщо припхався сюди. На що він розраховував? Навіть якби Каміла прийшла, то була б не сама, а зі своїм дуркуватим Олеком. Зрештою… чого він так зациклився на цій Камілі. Він і сам не знав. Дурня це все, краще б удома залишився. Присутні видавалися йому чужими. Наче й однокласники, а всі такі далекі. Мимоволі Міхал почав прислухатися до звуків, що долинали з кухні. За хвилину підвівся із крісла й рушив до табору ліцеїстів.