Лесь Мартович - Забобон

— Не бий, пане, бо болить! Краньцовський зняв свою заболочену шапку та й сказав по-польськи:

— Пшепрашам ясьнєвельможнего пана! Потім говорив до Славка:

— Я помінявся з колегою цього пана за шапки, а з ним хочу помінятися за англез. Скидай свою бунду! — крикнув на зарослого чоловіка.

Тепер Славко приглянувся, що то за бунда. Це було якесь руде сукно, місцями попрориване, а з тих прогалин звисали жмути брудної бавовни. По боках була ця бунда позшивана білим шпагатом. Одначе очі виділи, що не будь той чоловік підперезаний мотузком, то ця бунда була би з нього злетіла зараз. А все-таки він не хотів мінятися на англез.

— Йому жаль за нуждою, бо вона там добре вигрівається, — сказав Краньцовський.

Приступив до зарослого чоловіка і — раз-два! — здер з нього ту бунду. Вона постелилася по долівці такою купою лахміття, що ніхто з посторонніх не вгадав би, чим те лахміття було перед хвилькою. Зарослий чоловік лишився майже голий. Сорочка, чорна, як каглянка, дірява, як сак, одної штанки бракувало від коліна, а друга збоку зовсім роздерта. Краньцовський крикнув на Шльомку й казав подати одіж.

— Бо ясьнє пан соромиться перед цими дамами в такій гардеробі, — сказав до Шльомки. Потім узяв оброслого чоловіка за плече й обертав ним на всі боки. Жидок, видко, вже був звичний до такої забави, він знав згори її перебіг, бо не барився зовсім з одежею. Одягли зарослого чоловіка в якісь старі штани й довгу загортку.

— Але це ще нехрещене! — обізвався Краньцовський.

Ухопив із стола плящину горілки й вилляв оброслому за ковнір. Він лиш трохи вигнувся, але не сказав ані слова. Тільки баби кричали, що шкода горілки. Та Краньцовський потішив, що буде друга, бо він ставляє новий заклад. П'є пляшку пива без склянки, а як одним душком не вип'є, то поставить літру горілки. Хто має поставити, якби Краньцовський випив, на це не було вимови. Узяв пляшку пива зі стола та й пив. Очі йому вийшли наверх, а жили на лиці аж посиніли.

— Програв! Шльомку! Літра житнівки! Краньцовський сів на крісло біля стола та й віддихався. Віддихавшись, узяв Славка за руку і силоміць посадив на крісло. Казав і іншим сідати. Потім нагадав собі, що послав був жида до міста по пляшку коньяку. Коньяк дійсно був; жидок розпечатав пляшку таки при них.

— А це мої коханки, — сказав до Славка, показуючи на баби. — Одну відступаю вам. Гандзю! Присунься ближче до панича, додай йому вогню, не видиш, який він смутний?

Гандзя в пересуненій набік червоній хустці присунулася з кріслом близько до Славка, притиснулася до нього та трохи не сіла йому на коліна. Але Славко не був сумний: він з дива не міг прийти до себе. Все, що дотепер круг нього діялося, видів неначе спросонку.

Краньцовський тим часом обернувся до зарослого:

— А ти, яснє пане, Іванку жидівський, чому не п'єш? Пий, бо б'ю!

Зарослий заплющив зовсім свої маленькі, закислі очі, розтворив рот і показав два чорні зуби. Це був його сміх. Такі жарти він собі хвалив, натомість биття кулаком у шию ненавидів.

Славко нарешті отямився. Говорив Краньцовському, щоби їхав додому: його пані жде перед корчмою з повозкою. Але Краньцовський і слухати не хотів. Нехай пані їде, вони ж обидва лишаться тут. Зараз Іван їм заграє, а вони будуть танцювати з коханками. Потім підуть до міста, він замовить у кав'ярні сепаратку. Тото ж буде забава. І силував Славка пити коньяк. Славко вже був рад якось утекти відсіля. Та на це не було способу. З одного боку держав його Краньцовський, а з другого Гандзя. Вона зачала вже на добре примилюватись. Але Славко сидів похнюплений, не мав відваги навіть поглянути, яка та Гандзя з обличчя. Краньцовський присилував Славка випити чарку коньяку та й припрошував далі:

— Як мене любите, то вип'єте ще один.

Славко щиро відпрошувався. Тоді Краньцовський його цілував і немилосердно щипав. Славко вертівся з болю та трохи не кричав. Краньцовський щипав його з любощів та зовсім не мав наміру заподіяти йому болю, тілько, задурманений алкоголем, загирив уже міру в руках. Він щипав і других своїх сусідів, але їх шкіра не відчувала болю. Коли й це не заохотило Славка до пиття, то Краньцовський заявив, що хоче з ним запити собі на "ти". Бідолашний Славко просився, щоби хоч пустив його надвір дати знати пані, нехай дурно не жде. Але Краньцовський не хотів ні на що дозволити перед тим, заки Славко не вип'є з ним на "ти". Налляв дві чарки коньяку та й наказав, щоби всі інші співали "многая літа", а вони оба будуть пити.

Ще не зачався спів, як у дверях появилася Краньцовська. Краньцовський витріщив на неї здивовані очі, а коли допевнився, що це дійсно вона, вихопився на лавку так справно, мов кіт, і крізь відчинене вікно вискочив надвір. Славко був вільний.