Стефан Грабинський - Саламандра (збірник)

Неначе все знайоме. Шпалери турмалінового кольору, стільці, крісла, шестикутний стіл, опертий на сфінксах, – все знайоме. Раптом виникла дивна орієнтація: усі ці предмети, тільки інакше розташовані, я бачив у Вєруша. Здавалося, що лаштунки загадковим чином поєднали у замкнутому просторі чотирьох стін різні об’єкти з квартири мого друга.

– Ти знайома з Анджеєм Вєрушем, Камо? – запитав я просто.

– Ні, – відповіла вона, не дивлячись мені в очі.

Я був певен, що вона бреше. Але чому? Навіщо б їй приховувати знайомство з Анджеєм?

– Адже цей будинок належить людині, яка є моїм товаришем!

– Тепер тут живу я, і цього повинно тобі вистачити.

У її голосі дзвеніли тріумф і гордість.

– Що ж це все означає! Де ж я, власне, опинився?

– У зачарованому палаці, якщо вже так конче мусиш знати. Ех, ви, мудрі панове, – кинула вона з презирливою усмішкою, – вічно все намагаєтеся осягати розумом, – кмітливі математики, ідолопоклонники мозку! Та є щось, що неминуче вислизає з-під вашого контролю. Тобі мало, що ти тут зі мною і пережив небувалі хвилини? Чи оте «де?» не є питанням другорядним або взагалі недоречним?

– Маєш рацію, Камо, – визнав я, узявши її за руку. – Ти обдарувала мене винятковим вечором! Якби!..

Але слова завмерли на моїх вустах. В обличчі Ками, що досі дихало усвідомленням власної сили і чарівності, раптом промайнуло якесь вагання, в очах гордовитих і викличних затлів блукаючий вогник неспокою. Вона швидко глянула на великий з маятником дзиґар над канапою: вісім.

– Йди вже, Юр! – м’яко попросила вона. – Йди! Сьогодні тут більше залишатися не можна. Чекаю тебе у вівторок о цій же порі. Прийдеш, чи не так, Юр?

– Прийду.

– Не сердься, – ластилася вона, зворушливо зазираючи мені в очі, – час пізній. Мушу швидко звідси піти. Існують деякі перешкоди. Розумієш?

Тривалий солодкий поцілунок, прощальне перехрестя поглядів… і я вийшов. Глухо зачинилися і закрилися на замок важкі дубові двері.

Я озирнувся. Сходи зникли, вглиб напівтемного простору йшов знайомий вузький коридор з трьома дверима, слабо освітлений язичком газового полум’я – передпокій у будинку Вєруша. Де ж вхід до кімнати, звідки я щойно вийшов? – замість дубових дверей гладка біла стіна.

Може, це всього лиш сон? Неправда! Адже я відчував ще солодку неміч любовного вичерпання.

– Камо! Камо!

Голос повернувся з протилежного кута коридору і загаснув у сутінках. Я підійшов до дверей зліва, що вели до кабінету Анджея, і постукав. Ніхто не відповів. Натиснувши клямку, я відкрив двері.

Вєруш сидів за столом з головою на спинці крісла. У блідому, аскетичному обличчі ні краплі крові. При моєму наближенні він відкрив важкі повіки і поглянув на мене.

– Я повернувся, – вимовив він насилу, – ти, Єжи, приходиш вчасно.

– Ти спав?

– І так, і ні, – посміхнувся він. – Котра година?

– Пробило вісім.

– Отже, я вклався в три години.

– О п’ятій я бачив тебе на ґанку – ти виходив з дому.

– Так, о тій годині я покинув моє тіло. На ґанку, кажеш? – повторив він, несподівано випростуючись.

– Так, тут, в твоєму будинку, внизу. Потім я піднявся сходами на другий поверх.

Він проникливо заглянув мені в очі і прочитав решту.

– Погано, – шепнув, встаючи. – Дуже, дуже погано. Так, так – скористалися з можливості. Бачиш, – пояснював, зупиняючись переді мною, – використано момент, коли я на якийсь час покинув фізичний план. Інакше я ні за що не допустив би до того, що трапилося, бо моя воля сильніша, коли оперта на фізичне тіло, ніж під час екстеріоризації – відокремлення астрального тіла від фізичного. принаймні втішає те, що вона діє хитрістю. Мабуть, не чується на силі повести відкриту боротьбу зі мною.

Він відійшов на кілька кроків в глибину кімнати і зупинився перед атанором – величезною піччю для алхімічних дистиляцій.

– З двох магів з однаковим астральним розвитком перемагає той, хто володіє міцнішою нервовою системою.

– То ти вважаєш, що вона володіє надприродними здібностями?

– Магічними – так, і навіть у вельми високому ступені. Але, на жаль, використовує свої сили з нікчемною метою, а тому ніколи не стане дійсним адептом. Та все ж вона може бути небезпечною навіть для посвячених у вищі ступені таємного знання. З необережності я частково увійшов до сфери її впливу. Мій будинок, принаймні на деякий час пронизаний її отруйною еманацією. Чи знаєш ти, як махатми – посвячені – називають подібний стан?

– Звідки ж? Не маю ані найменшого поняття.