Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Був один законник в якомусь монастирі, котрий, зачувши такі слова «тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день вчорашній, що проминув», дивувався вельми, як таке можливе. А був він святим і побожним чоловіком. Якось, після утрені вийшовши з церкви і над тими словами роздумуючи, вийшов за монастир до гаю великого монастирського і побачив пташка вельми хорошого, красно і соло перед ним співаючого; а не могучи его солодкого співаня насититися, що далі, то ближче до него приступував. Пташок теж щораз то одлетит, то прилетит до него, вдячне співаючи і тим своїм красним співанєм задержав того законника в тій пущі през триста літ. А він од солодкости співаня ані їсти, ані пити, ані спати і жадної речи не потребував. Потом пташок одлетів і того законника зоставив.

Законник, пришедши к собі, згадав, же час уже іти до церкви на службу Божую, і прийшов до воріт монастирських, колатаючи, жеби ему отворено, розуміючи, же по утрені з монастира вийшов. Воротний, учувши колатанє, прийшов і питав его, хто би то був, одкіль прийшов і чого потребував. Він одповідав:

– Я єстем сего монастира законник (і сказав ему ім'я своє), по утрені вийшов-єм на час з монастира.

Воротний, его не познавши, розумів, що то якийсь безумний, і не пустив єго. Законник питав о іменах братії ігумена і инших, коториї за часу єго були, і дивовався, що той єго не пускав. Але воротний жадного з тих імен не знав, бо уже перед трема сти літ померли були. Просив теди воротного, аби єго до ігумена провадив. А був перед ігумена приведений, теди ані он ігумена, ані і імен єго не познав і питав ігумена, як давно той ігумен умер, при котором він з монастира вийшов, сказавши ім'я.

Теди ведлуг опису монастирского найдено в кройниках: ігумен і братія перед трема сти літ померли. Он тоді братії розказав, що з ним Господь Бог учинив през одного пташка. І прийняли єго межи братію. А він, скоро тайн Христових причастився, зараз в Господі заснув.

Був собі один король, що славився своєю добротою.

Якось тому королеві повів мудрець:

– Королю найясніший! Сеї ночі, якщо не підеш красти, то назарані злою смертію погинеш.

Почувши те, король почудувався тому, а потім заснув по обіді. І приснився йому сон: «Королю найясніший! Якщо ти хочеш своє здоров'я заховати, іди ж сеї ночі красти. А не підеш, то злою смертію погинеш».

Король, пробудившися, здивувався вельми. І мислить сам собі: «Боже милий! Що би то мало бути? Якщо то так, волію я піти красти, аніж злою смертію погинути».

І не повідав того нікому. Дочекавшись, коли поснули усі, король убрався по-хлопськи, тільки королівську дорогу шапку взяв на себе і, вийшовши із замку потаємним виходом, пішов на місто, став ходити помежи крамницями, шукаючи, де би мав що украсти. І тут знайшов чоловіка. А той також, помітивши невідомого, сполошився. То був злодій.

– Хто ти? Що за чоловік? – спитав король. – А ти хто?

– Я злодій, – сказав король.

Почувши те, злодій зрадів і, наблизившись, мовив:

– І я злодій. Прошу тя, брате, будьмо собі товариші.

На те король:

– Добре, брате, я товаришеві дуже рад.

І дали собі руки, і присягли один другого не зрадити, але вірно жити. І ходили оба помежи крамниці, хотячи якую вибрати. Але всі були твердо позамикані, не могли нічого дістати.

– Що маємо чинити, товаришу? – спитав злодій. – Не здобудемо тут нічого. Де ся повернемо?

– Не знаєш де? – сказав король. – Ходімо до королівського палацу. Я знаю, як увійти в замок. І знаю один склеп королівський. Ми там ся добре розгостимо.

Почувши те, злодій як заїде королю в щелепу:

– Ах ти, злодюго! Що се ти говориш? Аби ти не дочекав живим світа! То я його милості королеві, панові своєму, ворогом мав бути? Таж він для нас як батько! Не дай ми то, Боже!

А король мовчить. По тім злодій каже:

– Слухай ти мене, товаришу милий! Я тебе поведу, коли ти хочеш. Ходімо до дому королівського воєводи. Він злий, людей обдирає і короля не боїться. Там я знаю скарб, і там ся здобудемо.

Пішли вони до дому воєводи. І увиділи, що ся світить у покої його. Вони підкралися і стали під вікном, що було високо.

– Милий товаришу! – сказав злодій. – Стань під стіну, нехай я стану на твої плечі і вислухаю, що тут за бесіда.

І так став злодій на плечі королю і став слухати. А воєвода саме говорив жоні своїй такі слова: