Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Але нас, братіє, Письмо Святеє учить: коли ти, чоловіче вірний, увидиш звізду летячую альбо іскри по воздуху, а ти ся, у той час ставши, перехрести і плюй на мару, бо то єсть змій, і тогди він пропаде і щезне. І де той літавець упаде, то там місце злеє, плюгавее і нещасливеє чоловікам і скотам.

І так то, братіє, Бог іскарав ангела пишного, як о том написав цар Давид: «Сего ізгонях гордим оком і неситим серцем». Гордеє око єсть сонце, а неситеє серце земля. І скрозь землю летів Сатанаїл, до преісподньої, за свою гордість і пиху став дияволом і слуги єго. Прошу вас, братіє, прето ж стережімося і ми тої то проклятої пихи і гордости, аби то нас не завела до пекельної сторони. Бо там сторона злая, темная, мрачная, смутная, страшная, гіркая, плачливая і всякої муки повная єсть. А в той стороні панує злий цар Сатана, а слуги єго і урядники немилостивії дияволи, лютії драпіжниці, а люде там живуть поганії і грішнії. Ніт там світа, ніт там покою, ніт там радости…

Рукопис Василіянського монастиря у Львові.

Святий Аверкій, отець наш, жив у часи Марка Антонія і був єпископом у Єраполії, взявши свячення від святих апостолів. Був же він чудотворцем славним і бісів від людей відгонив, і повергнув ідолів у Єраполії, і все місто навчив вірувати в Христа. Хотів же біс його спокусити, та, увійшовши у дочку цареву, сказав:

– Хто звідси мя прожене, то буду знати, що в нім є сила Божа.

Багато волхвів і лікарів приступали до нього, але вигнати не могли. Рече ж біс:

– Поки не прийде Аверкій, єпископ з Єраполії, доти не ізійду.

Заради прохання царевого зібрався Аверкій до Риму і повелів свому слузі увілляти воду, вино, й олію в один міх, аби мати в дорозі, чим покріпитися. Дивувався з того слуга, але мовчав. Та ще більше дивувався він у дорозі, коли Аверкій починав цідити з міха окремо чисту воду, окремо чисте вино і чисту олію. Коли ж слуга спробував сам собі налити, то виливалася суміш води, вина і олії.

Аверкій прийшов у Рим і дочку цареву зцілив. А зобачивши кам'яного стовпа великого побіля царевих палат, повелів бісові взяти його і нести в Єраполію:

– А тепер ти мусиш для Риму потрудитися. Я тобі велю нести сей камінь і покласти на горі на гробі моєму.

І це зробив біс за велінням святого. І інших багато сотворив Аверкій чудес, у навколишніх містах і селах ізціляючи хворих.

А коли він повернувся у своє місто, то захотів його спокусити диявол в образі жінки і приступив до святого, просячи благословення. Коли ж Аверкій узрів лице її, то доторкнувся ногою правою до каменя. Диявол же розсміявся й назад у свій образ перетворився і сказав святому Аверкію:

– Не думай, що я належу до тих поганих бісів, яких ти завиграшки виганяєш. Я бо є старший серед них. Чи сей виклик від мене приймеш єси?

І, теє мовлячи, увійшов у якогось юнака. Але Аверкій не відступив і таки вигнав біса з юнака. Так дар, прийнятий від Бога, до Господа відійде.

(Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 p. y публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (першої половини XVIII в.). – Записки Наукового товариства хм. Шевченка. – 1897. Т. 18.)

Часу одного ішли люде християнськії у піст Великий до святого Антонія сповідатися. Ішло їх много мужей і жен. Ішли попри един замок, у котором-то замку мешкав един пан злий а не милостивий, жовнір, лях, которий завше хулив нашу віру християнськую і насмівався з християн православних. І призвав до себе подорожніх та став їх питати:

– Що есте за люде? Де ідете? Чого і по що?

А вони рекли йому:

– Ідемо, пане, до святого Антонія сповідатися.

А він ся почав сміяти з них і лаяти їх і святого Антонія.

А коли прийшла ніч, то він увидів уві сні пекельнії муки, до котрих-то мук чорнії муринове волокли його і хотіли його там уверечи.

Тут прийшов святий Антоній і рек йому:

– Єсли би-сь ся сповідав і християнської віри не хулив, я би тебе оборонив од тих муринів.

І він обіцяв тото вчинити. Тоді святий Антоній осінив муринів хрестом святим, а вони щезли, яко дим. Жовнір ся пробудив од сна і у страху був; а, діждавши світа, осідлав коня, і, не повіда-ючи нікому нич, поїхав до святого Антонія. А так поїхав, же не знали ані пані його, ані жадний челядник його. І прийшовши до святого Антонія, почав ся сповідати по правді з усіх гріхів своїх. І тото повів, як видів муки пекельнії, і як його муринове волокли там, і як його святий Антоній вирятував од тих муринів страшних.