Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Амінь.

…Живучи там, оний Денниця, ангел пресвітлий, що світився у великой славі і повазі, которою його Бог був украсив, та увидівши такую свою красоту і свою зацність і ясність, міць і своє старшинство, своїх слуг красних і свою потугу, то ся еще піднесло серце его у більшую пиху і гордість. Сидячи на своєму престолі, яко монарха, сказав до слуг своїх:

– Послухайте ви мене, що вам скажу.

Відказали йому ангели:

– Пане наш, ми єсте-сьмо завше готовії твій розказ чинити, що ти нам повелиш.

Сказав їм Денниця:

– Видите мою ясність, славу і красоту? Прето ж еще хочу бути у більшій славі. Возьміте престол мій і знесіте его вище звізд небесних просто на північ, і поставте его зо мною на повітряних горах, і сяду я на облаках небесних ко сіверу, і буду подобен небесному, і буду яко Бог.

І скоро тоє Люципер помислив у своєму пишному серцю, зараз ся став від Бога з високости голос:

– О злий і лукавий слуго наш, гордий, пишний і невдячний ласки моєї! Се так ти служиш правдиве? На що ся важиш, чого не можеш доступити? Чи не досить ті було од мене твоєї слави і поваги, красоти і розкоші? Але тепер за свою гордість і пиху і тоє утратив-єсь. Був її пресвітлим і прекрасним денницею, а тепер став-єсь темним, страшним демоном, то єсть шайтаном пекельним, проклятим бісом і шпетним, темним дияволом. А слуги твої, коториє були ангели світлії, тепер нехай стануть шатанами крилатими, хованцями і дияволами, чортами проклятими! І ти сам будь чорен, як головня, страшен і поган!

А тоє прорікши, Господь Бог небесний затряс небом і ударив громом великим. І так полетів Люципер із неба зо всім полком своїм у преісподнюю. І тоті дияволи летіли так густо, як дощ, 40 днів і 40 ночей, бо той полк його був більший над усі полки.

І тоє нам потреба знати, мої наймильшії християне, іж то не всі тоті проклятії ангели упали у преісподнюю сторону, але ся о тім ваша милість послухайте, де которії ся зостали. Єдні переднії полетіли зі своїм пишним паном крізь землю до пекла і там будуть сидіти навіки, яко то вигнанці і проступці Божії, бо вони юж утратили ласку Божую на віки вічнії. Бо пиха наробила їм лиха, і тоті суть лютійшії дияволи, которії під землею, аби то люде не виділи їх лиця. Другії зась, середнії, упали на землю. Тоті ся часом являють людям і розмаїто, і пакості людям чинять, і приводять людей до розмаїтих гріхів і спокус, інші людьми обладають і в них ся уселяють, і гонять їх і, рощибаючи, мордують; уходять і у звіри, і в потята, і во пси, і в свині, і во скоти і пакості чинять.

Потреба нам і тоє знати, де який той дух злий на якому місці на землі упав, і коли ся трафить якому чоловіку на том місці уснути, там на него злий дух наїде. Альбо коли там, на том місці, учинить дім або гумно, або кошари, або огород, або сад, або якоє подвір'я, то юж там не буде щастя і добра тому чоловікові. Навіть хочай би на тім місці і церков стала або монастир, або город, то вони пакості чинять, бо то їх місце навіки.

А іншії позастрявали на повітрі, на облаках, у хмарах ся носять, позастромлювавшись у них коториє ногами, коториє крилами, коториє руками, коториє боком, коториє стрімголов. Бо тії повішалися самі на Божий розказ до страшного суда Божого. І тоті дияволи пакості чинять людям бурею, тучею поганою, градом, вихром, і тії ся називають люнатики. І то єсть люнатик, которий місячник, которий ходить місяць жоною і другий місяць мужчиною. А хто ся під тоту планиту уродить, якщо хлопець і коли виросте, то буде той чоловік люнатик, а коли буде дівка, то люнатичка. Бо в такому диявол смертельний жити буде і мордувати і до его смерти ізлічитися не може. І то єсть лютії шайтани, люнатиці, і тоті ся і тепер дияволи уривають із повітря небесного, а урвавшися, летять через обо-лок або огнем, або іскрами, або звіздою, і тоті то падають дияволи на землю.

Єще нам потреба і тоє знати о тих то злих духах, коториє ся уривають звізди і летять на землю звіздою. Тепер ся послухай пильно і бери собі кождий на розум.

Суть межи нами такії люде: коли увидить, що звізда з неба на землю летить, і вони говорять, іж то ся звізда урвала. Але то єсть байка простацькая, бо то знай добре, чоловіче мізерний: коли би єдна звізда із неба на землю упала, то би увесь світ сей видимий загубила. Але то звізда не може від свого теченія переступити, де Бог єї поставив до страшного суда Божого. Але то знай кождий і научися днесь з того казання: а то ся тоті дияволи і рвуть, і рватися будуть до страшного суду Божого, і показуватися звіздою, може бо ся диявол перетворити, як сам схоче. Якщо схоче, то ся учинить звіздою, учиниться огнем і птахом, і звіром або скотиною, або чоловіком і дитиною, і навіть ангелом, як то о том познаваемо з різних письм і на різних місцях. Бо і дияволи не мають на собі тіла ані костей, ані крови, але тілько дух, і називаються духове злії, ангелове лукавії, звізди перелестнії, мрачнії.