Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

«Що робиш, дівчино, тутка?» – запитався єї якийсь старий розбишака. «Тата шукаю», – одповіла дівчина. «А де ж твій тато?» – «Поїхав чумакувати сивими волами та не вертає.» Старий розбишака казав взяти дівчину з собою, привести до своєї печери та тамка замкнути у якусь темну хату з одним маленьким віконцем. Сидить дівчина та плаче, визираючи на світ через одне вікно. А до вікна день-денно прилітає маленька пташина та цвіркає, та б'є крильцями у шибку. Якось раз дівчина отворила віконце, пташина влетіла до хати, сіла собі на кілочку тай каже: «Не журися, дівчино, таточко твій недалеко звідси, дивися в тій стіні є двері», – вона стріпнула крильцями тай вдарила собою об стіну, – «потисни вдолині ногою і вони отворяться. Тогди іди до підземного льоху, дивися добре, тамка знайдеш діжу з людськими головами, а у куточку тіло твого батька. Біжи ж тоді з того льоху простенько до джерела, бери сім раз воду у губу та неси скропити нею трупа твого батька, приложивши до него і голову».

Я не буду довго розводитися та наводити цілі довгі казки в тому місци, скажу тілько коротко, що дівчина послухала пташини, сім разів принесла в устах цілющої води з джерела і тим способом воскресила свого забитого батька.

Крім тих джерел з цілющою водою простий наш люд у своїй вірі народній знає ще джерела з водою шкідливою житю та здоровлю людини. Ворожка та знахорка одсилає дівчину полишену любовником-парубком до джерела, що тече з-під зеленого дуба; каже тої води зачерти у синій, новий горнець до сходу сонця, зварити в ній чар-зілє, та одвару того дати напитися легиневі, котрий або вернися до полишеної любки, або «задре ногами». Є джерела з такою поганою та нечистою водою, що, встромивши ногу або руку, дістаєся на тім члені тіла струпи або не вилічені рани. В таких джерелах має перебувати Обійник або якась інша чорна сила, котра любить шкодити на здоровлю та майні всім людям.

Що ж в кінци дивного, если наш простий люд наділив у своїй вірі та забобонах кирничну воду надприродною силою, коли навіть серед таких культурних народів, як французи та німці, простий люд з почестю відноситься до декотрих джерел, приписуючи їм надприродну силу?

В округ широкої та просторої землі розливався ще ширше та довше море, на середині котрого стоїть білий камінь, на тому камені росте дерево і по тім то дереві на птасі грифі можна дістатися на тамтой світ (записано в Літині). В інших сторонах нашого краю, як Рудецькім, Самборщині, в Равськім та Жовківськім вірує наш простий люд, що на самій середині моря підноситься величезна золота гора, по котрій душі небіжчиків мусять діставатися на тамтой світ. Котра душа на тій землі не шанувала своїх нігтів та, обтинаючи їх, не ховала за пазуху, ся так скоро не видрапаєся на тоту високу гору. Будь-що-будь, наш люд уважає море за двері на тамтой світ, а по декотрих сторонах, як в Короснянськім, вірує, що на конци моря з глибокої води виринають прехороші золоті стовпи, на котрих спочиває просторе синє небо.

У морю живуть різні люди та дива. На дні широкого моря живуть такі панни, котрих очі з самісеньких жемчугів, а волося із коралів та дорогого каміння. Тоті панни літом у ясні дні виходять на берег та, поклавшися на зеленій траві, вигріваються на сонячному світлі. Тогди підкрадаються до них немилосердні моряки, лапають їх, одрізують хороше волося, вилуплюють жемчуга з очей, а одтак пускають їх назад у море. У морю відростає їм назад волосе та вертаються дорогі очі. На дні моря є міста та села з своїми людьми та різними гаями, лісами та різними превеликими багатствами.

У чорному морі живуть мелюзини. Люди по передмістю в Дрогобичи описують їх двояко; одні говорять, що то є дівчата з головою, руками, грудьми до самого пояса чоловічими, а від пояса йде хвіст риби; інші описують їх так, начеб то були через половину рибою, а другою половиною дівчатами, такі що мають по одній руці а по одній плетві. Вони суть авторами народних пісень, котрі в погодні дні виспівують: сі пісні підслухують чумаки, учаться їх та розвозять по селах.

В морю є величезні риби, котрі живут тисячами літ. Тоти риби рушаються дуже поволи, деколи засипають довгим, твердим сном на середині моря, виставивши спину на верх. Тогди їхні хребти покриває трава, на нім ростуть корчі та дерева. І не раз моряки, доїхавши до тої риби човном, вискакують на ню, думаючи, що то острів, але не раз така риба тогди, вражена або вдарена чим, моцно стрепнеся, потрясе собою, шморгне під воду і тим способом позбавляє житя моряків.