Антология - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

– Пане граб'я, ніц йому за кару не дайте, йно тілько нех він їде до сонця, за один день цілий світ об'їхав і назад щоб приїхав, і щоб спитав сонця, як то за один день цілий світ об'їхати. І щоби ввечері був вже вдома. То ліпшої кари не може бути суджено, бо одне, що він дурний. І він, як піде, то вже ся назад не верне. І пан ся всього позбуде.

І пан собі охоти набрав до того, що його преложоні кажуть, і написав пан, щоб Гриць пішов і спитав сонця, чого то воно вдень світить, а вночі не видно.

Приносить економ той лист до пана Ґреґора, а панна перечитала і каже, щоб дав пан коня для него і грошей, хоч би триста злотих. Пан з того ся засмутив, але його преложоні йому кажуть:

– А що ж то пану графові шкодить? Чи нема коня? А як у картах програє він триста ринських? Але, прецінь, спробуєм дурного Гриця, що з того вийде і що ся з ним стане.

І пан собі подумав, і охоти підібрав. Подумав він, що то правда, що то є мала баґателька. Отже, дав йому коня і гроші.

І Гриць поїхав з великою журбою в серці. А панна дала йому свій сиґнет на руку і лист, який вона написала, яко королівна, до свого батька і до матері. Що море її взяло, що в ставу була втоплена, а такий знайшовся, що, коли вона до ставу приплила, витягнув її замість риби на світ.

Їхав він, і вечір вже його захопив, стало дуже невидно, і дорога скінчилася. А з ним їхав економ, котрий був за свідка, бо йому самому не буде дана віра. От, ніч їх захопила, і вони журяться, що нема де переночувати. Аж дивляться, щось ся світить. То був палац великий. Приїздять під вікно і просяться на ніч, але там нікого нема, тільки їдна сама старенька кобіта, пані.

– Що хочете, люди?

– Ми хочем, може би, ви нас переночували.

– Не можу я вас тут ночувати, бо тут вас звірі з'їдять.

Подав Гриць лист тій пані. Вона перечитала той лист і запровадила до скали, такої стайні, щоби там звірі не добулися або вовки. А коло дев'ятої-десятої години вночі чути щось.

Гудуть, виють, не виють, але так, як крик і галас. Вони страшно полякалися, що їх смерть вже приходить, як та пані казала. А пані дала той лист свому панові, вовкові.

Вони були закляті: король і його ціле військо, як були на войні, у вовків. їх зачарували, а вона ся зістала з малою дитиною і втікала з свого краю. І як вона їхала на Дунаю, зачала велика фаля бити, і вона ту дитину згубила в Дунаю і в морі. А та дитина не втопилася, а виросла разом з рибою. І їден хлопець її витягнув замість риби на світ. І та дочка живе, і прислала ту саму печатку, що я їй вчепила. Як все то розказала стара пані тому вовкові, то з того вовка зробився чоловік. Як вона дала йому перечитати той лист і той перстень йому дала, то все войсько стало знов людьми з вовків.

Казав король припровадити Гриця перед свої очі.

– Я разом з тобою піду з войськом до дочки своєї.

І так вони їхали усі разом, аж приїхали до Грицевого дому. А на другий день казав король пана запросити в гості. Пан прийшов і привітався з таким можним царом. І зачав він журитися, що вже він ніц не є годен зрівнятися з Грицем. А король розказав панові, як то ся стало все. Що він був зачарований на вовка, а його дитина була в воді, але не втопилася, а жила з рибою.

– А тепер щастя таке прийшло, що вона вийшла на світ з води, а я з вовка перейшов на чоловіка. Теперка я тут буду паном, а ти, вельможний граф, зі сторони меї маєш вступитися.

І економ засвідчив, як свідок, що він видів, як з вовків зробилися люди.

І пан з тої журби не знав, що зробити, і взяв пістоля, і застрілився. А Гриць зачав панувати від того часу.

Народився у с Літиня на Дрогобиччині, був священиком у різних селах Галичини, ординальним шкільним комісаром, членом Народного комітету. Тривалий час очолював у Старому Самборі «Просвіту», заснував Кредитове товариство. Друкував у часописах повісті, оповідання, етнографічні нариси. Номер у м. Старий Самбір.

Уже найстарші та й найдавніші народи, про котрих тільки згадує історія, надавали або самій воді божеську силу, або зображали собі особне божество, володіюче водою та її струями. Старі єгиптяни почитали живучих у воді крокодилів, а найпросвіченіші народи старини, римляни і греки, заселяли глибокі хвилі ріки різними богами, богинями та духами. Тая віра про водяні духи, про їхню силу та моць була і єсть до нинішнього дня між народами слов'янськими. Воду кождий майже народ наділяв божественною силою, се нічого дивного, бо ж прецінь і нині люди ої науки, як от геологи і натуралісти, випроваджують з води початок світа, ба навіть сама біблія звертаєся до сего джерела початку світа та роду чоловічого. Що ж дивного в тім, єсли простий, неосвічений чоловік тій воді, котра его роли надає «влаги» (плодовитости), за помочю котрої шукає він своє здоровлє та свою через слабость утрачену силу, єсли тій воді приписує він моць та силу самого моцного божества? Між нашим простим сільським людом множество різного роду віровань гомонить про той елемент, – в яких видах він ся показує людові в природі. Я зібрав, скільки міг, невеликий одламок той старої віри про воду, походячої з давної, передхристіянської давнини по селах нашого краю, маючи передовсім на ціли, щоб не одно гарне та вельми поетичне вірованє зберечи від забутя, а при тому хочу показати ту велику силу творчества нашого люду, его фантазію та его погляди на світ та на природу.