Офіцерові жаль ся зробило того чоловіка, вийняв п'ятдесят рублів з кишені і дає жидові:
– Візьми того чоловіка, занеси назад на те саме місце, закопай його.
Як дістав жид гроші за той борг, то заніс і закопав назад того чоловіка.
Збирається собі офіцер рано, їде далі в дорогу. Так їде дорогою, їде, їде – аж виходить навпроти нього золотий панич і все так, як офіцер їде конем хутко, так той панич біжить ще хутчіше. Та й спиняє його і красно дякує.
Питає офіцер:
– Хто ж ти такий?
– Ой, – відповідає той, – я є того чоловіка душа, за котрогось ти дав п'ятдесят рублів. Пане, я знаю, за чим ти їдеш. Ти їдеш за бідою шукати, але лише послухай мене, все добро тобі учиню, їдь, – каже, – до того і того лісу, а в тім лісі стоїть палац їден пустий. В ньому є королівна заклята в дідька. Як ти її визволиш назад у віру християнську, то будеш паном і королем.
І дякує йому:
– А за то, щось мене визволив від того жида, котрий моє тіло катував, то най тебе Бог стократ нагородить. І лише абись нічого не боявся.
Приїжджає офіцер до лісу, а там стоїть палац великий-превеликий. Заїжджає він до палацу, чує луну якусь, чути, як грають і співають, але не видно нічого.
Беруть йому коня доглядають, йому їсти-пити приносять, що лиш він не забажає, так всьо має, але нікого не бачить.
Була вже година шоста, як? повечерявши, засвітив він дві свічки і книжку став читати. Аж приходить до нього ведмідь страшний і великий та й каже:
– Добрий вечір, пане! Прошу ласкавого пана всьо, що хоч собі робити, іно тільки до нікого не обзиватися.
І зник.
Була то година одинадцята чи пів до дванадцятої.
Аж приходять до нього отець і мати його.
– Сину, сину, як ти тут ся маєш?
Він ніц ся не обзиває, іно тільки сидить і книжку читає. Каже отець до матері так:
– Е, та що ж, ми до нього прийшли, а він сі до нас не відзиває! Запалім-но десять саженів дров нараз і вкиньмо його в той вогонь, най він згорить. Бо ще й не є він королем, а вже до нас обзивати не хоче, а що ж буде тоді, як він королем буде…
Узяв його батько за ноги, мати – за голову, і розмахали, щоб його в той страшний вогонь вкинути, але Бог дав, що півень заспівав. Не стало ні батька, ні матері, нікого.
Ліг він спати – спав до світла. Приходить ранок, дав Бог день, приносять йому і їдженя, і пиття, що лиш він собі замислив у своїй душі. Та вже він собі думає: «Страшне є це місце», – але чекає, що буде далі.
Носять все йому їдженя, пиття, пісні співають, кричать:
– Віват нашому царю! – але він нікого не бачить.
Дав Пан Біг другий вечір (був красний обід, був красний підвечірок, була красна вечеря і йому, і його коневі), а він нікого не бачить. Шоста вечора – приходить ведмідь, лише вже одна частина – ведмідь, а дві частини – людини, і каже так:
– Ясюню, коханий, прошу своє діло сповнити.
Глянув він: красна панна на дві частини людина, а на третю – ведмідь; але він ся до неї не обзиває.
В одинадцятій годині приходять два капітани, котрі ся з ним на дорозі розлучили, і вітаються:
– Як ся маєш, пане офіцер? – а той ся до них не відзиває. Отже вони кажуть один до другого: – Тут є студня дуже глибока, вкиньмо його до теї студні. Бо він ще є тепер офіцером, а не королем, а як він зістане королем, хто знає, що він з нами зробить…
Взяв їден за ноги, другий за голову і в ту студню понесли його кидати. Як йно його розмахали, як йно його в ту студню пустили, то в тім часі півень заспівав, і їх не стало. А він сидить коло столу, як сидів, як читав книжку, так і далі читає, і ніц ся йому не стало.
Дав Бог день. Приходить панна до нього красна-слічна, обняла і поцілувала та й каже:
– Прошу вже до мене відзиватися, бо ти вже викупив мене від усього злого.
От почали вони собі розмовляти по-панськи. А пізніше і поженилися. По весіллі за кілька днів питає офіцер панну:
– Що ти маєш?
– Я, – каже, – маю королівство, а що ти маєш?
Каже він:
– Я маю тільки одних п'ятдесят рублів.
А то, як панич перебігав золотий, та й повернув йому тих п'ятдесят рублів назад.
Каже вона йому так:
– Знаєш ти що? Йди ти до тої церкви, де ми шлюб брали, дай тих п'ятдесят рублів на Боже.
Запряг він чотири коні, повіз красний, і їде до тої церкви, де брав шлюб, тих п'ятдесят рублів дати на служби. їде він гостинцем, аж виходить стара баба і каже:
– Пануню-шерденько, прошу вас шнідання.
А то була велика чарівниця. Та й того пана відразу зачарувала. Пішов він до неї на снідання. А по сніданню дала вона дві сливки його слузі і мовила:
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу