Готфрид Келлер - Зелений Генріх

Я встав, неквапливо пройшовся з підручником фізики в руці по своїй комірчині, потім заглянув у сусідні кімнати й виявив в одній з них невелику поличку з книжками світських авторів; всі вони вміщалися під широкими крисами старого бриля, що висів над полицею, такі носять сільські дівчата під час польових робіт. Знявши бриль із цвяха, я побачив близько десятка томів у добротних шкіряних палітурках із позолоченими корінцями. Я дістав із полиці томик in quarto, [2]здмухнув із нього товстий шар пилу й почав його перегортати. Це були твори Геснера; книгу було видрукувано на щільному веленевому папері й прикрашено безліччю віньєток і малюнків. Хоч на якій би сторінці я розкрив її, всюди йшлося про природу, про пейзажі, про ліси та поля; гравюри, любовно виконані натхненною рукою самого Геснера, що вельми вдало ілюстрували його міркування; словом, я знайшов тут усе те, до чого я давно вже мав схильність, і вперше дізнався, що про ці речі, виявляється, вже написано таку об’ємисту книгу, таку велику і прекрасну працю. Несподівано мені потрапив на очі аркуш про пейзажний живопис, у якому автор дає поради юному художнику, і я з захопленням прочитав його від початку до кінця. Викладена в простодушному тоні, ця стаття була цілком доступна для мене; особливо сподобалося мені те місце, де Геснер рекомендує приносити додому осколки валунів і річкові камені, вивчати їх злами і писати з них етюди скель; ця мудра, але в той же час така проста і ясна порада цілком відповідала моїм іще багато в чому хлоп’ячим нахилам, і я добре засвоїв її. Я відразу ж полюбив цю людину та подумки назвав її своїм учителем і наставником. Потім я заходився перебирати книги, сподіваючись знайти ще якийсь твір того ж автора, але замість цього мені потрапила на очі невелика книжечка з його біографією. Я прочитав і її, не відриваючись, від дошки до дошки. У школі він теж не подавав великих надій, але вже учнем намагався писати і пристрасно захоплювався мистецтвом.

У книжці багато говорилося про геніальність, про сміливе бажання йти своїм шляхом і тому подібні речі, про нерозсудливість, гоніння долі, про душевне прозріння, що прийшло врешті-решт до цієї людини, про славу та щастя. Перегорнувши останню сторінку, я дбайливо закрив книжку й замислився, й хоча особливо глибоких думок у мене не було, але читання все ж зробило свою справу: десь у глибині душі, можливо, ще несвідомо, я вирішив вступити до славного цеху художників.

Хоч як стеж за вихованням молодих людей, у їх житті рано чи пізно настає момент, який загрожує небезпечними наслідками, коли такі гонорові мрії непомітно для оточення починають хвилювати їх гарячі, сприйнятливі голови, і які щасливі ті деякі, хто вперше чує злощасне слово «геній» у тому віці, коли він уже встиг прожити частину свого життя, прожити просто і природно, без мудрувань, і має за своїми плечима роки навчання, праці та успіхів! Та й узагалі я сильно сумніваюся в тому, що, обравши собі який-небудь вид діяльності й бажаючи досягти в ній хоча б скромних успіхів, ми неодмінно мусимо підводити під свої починання масивний фундамент далекосяжних задумів і планів, як то роблять люди, що претендують на геніальність. Адже різниця між талантом істинним і уявним, мабуть, у тому лише й полягає, що справжній талант не показує тих пристосувань, якими він користувався під час роботи, і завчасно спалює їх, тоді як талант помилковий усіляко намагається виставити їх напоказ, і вони залишаються стояти, як неприбрані на недобудованому храмі риштовання, що поступово руйнуються.

Що ж до мене, то мені довелося почерпнути напій, що приворожив мене, не з пишно оздобленого чарівного кубка, а зі скромної, але чарівної пастушої чаші, бо все, що я прочитав у Геснера і все, що я дізнався про нього, носило загалом, незважаючи на окремі гучні фрази, досить безневинний і нешкідливий характер і кликало мене туди ж, куди я і без того прагнув, – під зелені склепіння дерев і до тихих лісових струмків, із тією тільки різницею, що мої відомості про природу та про живопис тепер дещо розширились.

Читаючи біографію Геснера, я познайомився також і зі старим Зульцером, який був покровителем Геснера в юності, під час перебування того в Берліні. Тому, помітивши серед книг кілька томів Зульцерового «Трактата про красні мистецтва», я вирішив зайнятися ним, позаяк він явно стосувався до нововиявленої мною галузі. Очевидно, ця книга отримала свого часу широке розповсюдження, тому що вона стоїть майже в будь-якій старій книжковій шафі та незмінно красується на всіх аукціонах, де її можна досить недорого купити. Як кошеня, що заблукало у густій траві, я безпорадно блукав у нетрях цього давно вже застарілого, складеного з енциклопедичною докладністю та монументальністю твору, приймаючи все прочитане на віру і поспішно хапаючись то за одну, то за іншу погано зрозумілу, а часто і взагалі спірну думку, і коли настав час іти на обід, голова моя була переповнена вченістю, бо я й сам відчував, якого важливого та гордовитого вигляду надають мені мої зосереджено стиснуті губи та широко розкриті, спрямовані вдалину очі. Зібравши всі вивчені мною праці про мистецтво, я відніс їх у мою кімнату і додав до теки з гравюрами покійного Фелікса.