Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

«Нехай він тільки візьме до уваги, як різні міри його відрази до низки аморальних вчинків, за природою своєю однаково поганих і порочних, – і для нього скоро стане зрозуміло, що ті з них, до яких його спонукали сильний потяг або звичка, бувають зазвичай прикрашені всілякою мішурою, яку тільки в змозі надіти на них поблажлива й улеслива рука; – інші ж, до яких він не відчуває ніякої прихильності, виступають раптом голими і потворними, оточеними всіма атрибутами безрозсудності й безчестя.

«Коли Давид застав Саула сплячим у печері й відрізав край від його верхнього одягу, – серцю його, читаємо ми, стало боляче, що він це зробив. – Але в історії з Урією, коли вірний і хоробрий слуга його, якого він мав би любити і шанувати, поліг, аби звільнити місце його похоті, – коли совість мала значно більше підстав підняти тривогу, – серцю його не було боляче. – Минув майже рік після цього злочину до того дня, як Натана було послано докорити його; і ми нізвідки не бачимо, щоб за весь цей час він хоч раз засмутився або засмучувався серцем з приводу скоєного.

«Таким чином, совість, цей спочатку тямущий порадник, – якого Творець призначив на високу посаду нашого справедливого та безстороннього судді, через нещасний збіг причин і перешкод часто так погано помічає те, що відбувається, – справляє свою службу так недбайливо, – іноді навіть так нечисто, – що довірятись їй одній неможливо; і ми вважаємо необхідним, абсолютно необхідним, приєднати до неї другий принцип, щоб він їй допомагав і навіть нею керував у її рішеннях.

«Ось чому, якщо ви бажаєте скласти собі правильне судження про те, щодо чого для вас надзвичайно важливо не помилитись, – а саме, як іде справа з вашою справжньою цінністю, як чесної людини, як корисного громадянина, як вірного підданого нашого короля або як щирого слуги вашого Бога, – кличте собі на допомогу релігію та моральність. – Подивися, – що написане в законі Божому? – Що ти читаєш там? – Звернися за порадою до спокійного розуму та непорушних положень правди й істини; – що вони говорять?

«Нехай совість виносить свою ухвалу на підставі цих свідчень; – і тоді, якщо серце твоє тебе не засуджує, – цей випадок і припускає апостол, – а правило твоє непогрішне» (тут лікар Слоп заснув), – «ти можеш мати уповання на Бога, – тобто мати достатні підстави для віри в те, що судження твоє про себе є судження Боже і являє не що інше, як передбачення того праведного вироку, який буде колись виголошено над тобою істотою, якій ти змушений будеш насамкінець дати звіт у твоїх вчинках.

«Тоді дійсно, як говорить автор Книги Ісуса, сина Сірахового: Блаженна людина, якій не докучає безліч гріхів її. – Блаженна людина, серце якої не засуджує її. Чи багата вона, чи бідна, – якщо у неї серце добре (серце таким чином кероване і напучуване), повсякчас на обличчі її буде радість, – розум її скаже їй більше, ніж сім стражів, які сидять на вершині башти». – Башта не має ніякої сили, – сказав дядько Тобі, – якщо вона не фланкована. – «Із найтемніших сумнівів виведе він її впевненіше, ніж тисяча казуїстів, і надасть державі, в якій вона живе, кращу поруку за її поведінку, ніж усі обмовки і обмеження, які наші законодавці вимушені множити без кінця, – вимушені, говорю я, при нинішньому стані речей; адже людські закони не є із самого початку справою вільного вибору, але породжені були необхідністю захисту проти зловмисних дій людей, совість яких не носить у собі ніякого закону; вони ставлять собі за мету, шляхом численних попереджувальних заходів – в усіх таких випадках розбещеності й ухилень зі шляху істини, коли правила та заборони совісті не в змозі нас утримати, – надати їм силу і змусити нас їм підкорятися погрозами в’язниць і шибениць».

– Мені абсолютно ясно, – сказав батько, – що проповідь ця призначалася для виголошення в Темплі, [122]– або на виїзній сесії суду присяжних. – Мені подобається в ній аргументація, – і шкода, що лікар Слоп заснув раніше, ніж вона довела йому помилковість його припущення; – адже тепер ясно, що священик, як я і думав із самого початку, не завдавав апостолові Павлу анінайменших образ; – і що між ними, братику, не було анінайменшої розбіжності. – Велика важниця, якби навіть вони і розійшлися в думках, – заперечив дядько Тобі; – найкращі друзі у світі можуть іноді посваритися. – Твоя правда, брате Тобі, – сказав батько, потиснувши йому руку, – ми наб’ємо собі люльки, братику, а потім Трім може читати далі.