Молодий і молода були щасливі, як у раю, а проте – так гарно діяли таємні, мудрі чари Альпануса, – вони знаходили час ще й привітно поглянути на друзів, які в них зібралися, і сказати їм ласкаве слово.
Проспер Альпанус і Рожабельверде не забули оздобити весілля ще й найкращими дивами. Скрізь із кущів та дерев линули солодкі пісні кохання, із землі підіймалися столи, обтяжені найсмачнішою їжею, заставлені кришталевими пляшками, з яких хлюпало найшляхетніше вино, що вливало життєдайний вогонь у жили гостей.
Настала ніч, скрізь над парком повисли вогненні райдуги, і стало видно, як усюди пурхали мерехтливі пташки й комахи, і коли вони махали крильми, то сипалися мільйони іскор, сплітаючись у різноманітні чудові фігури, що мінялися, танцювали, гойдались у повітрі і зникали в кущах. І ще голосніше звучала музика лісу, і таємниче шумів вітерець, доносячи ніжні пахощі.
Бальтазар, Кандіда, всі друзі впізнали могутні чари Альпануса, але Мош Терпін, уже сп'янівши, голосно сміявся: він був певний, що то все витівки оперного декоратора і князевого феєрверкера.
Гучно задзвенів дзвін. Блискучий золотий жук спустився, сів на плече Просперові Альпанусу і ніби щось нишком прошепотів йому на вухо. Проспер Альпанус устав зі свого стільця й урочисто промовив:
– Коханий Бальтазаре! Мила Кандідо, друзі мої! Настав час – Лотос кличе мене! Я мушу з вами розлучитися!
Він підійшов до молодих і тихо заговорив до них. Бальтазар і Кандіда були дуже зворушені. Проспер, мабуть, давав їм різні добрі поради і нарешті щиро обійняв їх обох. Потім обернувся до панни Рожі-Гожі і також тихо заговорив із нею – мабуть, вона давала йому всілякі доручення, пов'язані з чарами і господарством фей, які він охоче взявся виконати.
Тим часом згори спустилася невеличка кришталева карета, запряжена блискучими польовими кониками, з срібним фазаном на козлах.
– Прощавайте, прощавайте! – вигукнув Проспер Альпанус, сів у карету й полетів угору понад вогненні райдуги. Нарешті його екіпаж став маленькою блискучою зіркою, і вона зникла за хмарами.
– Прекрасний монгольф'єр, [47] Монгольф'єр – так спочатку називали перші повітряні кулі за прізвищем їх винахідників братів Монгольф'є. Жозефа-Мішеля (1740–1810) і Жака-Етьєна (1745–1799). Першу кулю брати запустили в 1783 році.
– пробурчав Мош Терпін і, переможений силою вина, поринув у сон.
Бальтазар, пам'ятаючи поради Проспера Альпануса, розумно користувався чудовим приміським маєтком, справді став добрим поетом, а оскільки й інші властивості маєтку, про які говорив Проспер Альпанус, маючи на увазі милу Кандіду, теж справдилися, бо Кандіда ніколи не здіймала намиста, яке їй подарувала патронеса фон Рожа-Гожа на весіллі, то нічого не бракувало, щоб Бальтазар зажив найщасливішим родинним життям, радісним і веселим, яким тільки може зажити поет із прекрасною молодою дружиною.
Отож казка про малюка Цахеса, прозваного Цинобером, тепер справді має цілком щасливий
Кінець.
Володар бліх [48] Переклав з німецької Євген ПОПОВИЧ
ВСТУП,
з якого прихильний читач дізнається про життя пана Перегрінуса Тиса якраз стільки, скільки йому треба знати.
Свят-вечір у палітурника Леммергірта на Кальбахській вулиці і початок першої пригоди.
Дві Аліни
Жив собі колись… але який автор за наших часів зважиться ще почати так свою розповідь! «Застаріло! Нудно!» – вигукує прихильний, чи, швидше, неприхильний читач, що, за мудрою порадою давнього римського поета, [49] Мається на увазі «Послання до Пізонів» давньоримського поета Горація.
хоче, щоб його зразу ввели médias in res. [50] Всуть справи (лат.).
Його поймає таке почуття, наче до нього прийшов балакучий гість, усівся й відкашлюється, лаштуючись почати свою нескінченну розповідь, – і він сердито згортає книжку, щойно розгорнувши її. Видавець чарівної казки про Володаря бліх, щоправда, вважає, що такий початок дуже добрий, властиво, навіть найкращий для будь-якої розповіді, недарма ж найуміліші оповідачі казок, – няньки, бабусі тощо, саме так споконвіку їх починали; та оскільки кожен автор переважно пише для того, щоб його читали, то він (цебто названий вище видавець) зовсім не хоче позбавляти прихильного читача радості й справді бути таким читачем. Тому він без зайвої балаканини зразу ж повідомляє йому, що в того самого Перегрінуса Тиса, про дивну долю якого йтиметься в цій казці, ще жодного свят-вечора так не колотилося серце від тривожного, радісного очікування, як саме того свят-вечора, з якого почнеться наша розповідь про його пригоди.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу