Эрнст Гофман - Малюк Цахес [збірник]

Попеляста кішка спитала, чи не треба й мені на рани її домашнього засобу. Та я відмовився від її послуг, хоч вухо й лапа в мене дуже боліли, і подався додому, радий-радісінький, що здобув таку блискучу перемогу й помстився за викрадення Кицькиць і за колишню прочуханку.

Для тебе, о юначе котячого роду, я, добре обміркувавши все, так докладно розповів історію свого першого поєдинку. Крім того, що ця славна історія познайомить тебе з усіма тонкощами кодексу честі, ти зможеш виснувати з неї і дуже корисну для себе, необхідну в житті мораль. Наприклад, те, що відвага й мужність не допоможуть у боротьбі проти хитрощів, а тому неодмінно треба вивчати ті хитрощі, вивчати пильно й наполегливо, щоб ти не беркицьнувся додолу, а твердо тримався на ногах. «Chi non se ajuta, se nega», [277] Хто собі не допомагає, той собі шкодить (італ.). – каже Брігелла в «Щасливих жебраках» Гоцці, і це правда, щира правда. Накрути це собі на вуса, о юначе котячого роду, і не гребуй ніякими хитрощами, бо в них, як у багатих надрах, схована неоціненна життєва мудрість.

Коли я зійшов донизу, то побачив, що двері в господаря вже замкнені, тож мені довелося лаштуватись на ніч на солом'яній маті, що лежала під ними. Я дуже стік кров'ю, тому справді був не зовсім притомний. Раптом я відчув, що хтось обережно несе мене кудись. То був мій добрий господар, який почув, що я під дверима (я, мабуть, сам того не усвідомлюючи, трохи поскиглював), відімкнув їх і помітив мої рани.

– Бідолашний Муре, – сказав він, – що вони з тобою зробили? Добре тебе покусали, але сподіваюся, що й ти залив сала за шкуру своїм супротивникам!

«Ох, якби ви знали, господарю!» – подумав я і знов від згадки про свою цілковиту перемогу в двобої і про славу, якою я увінчав себе, відчув гордість і величезну радість.

Добрий господар поклав мене на мою постіль, дістав із шафки баночку з мастю, приготував два пластирі й наклав їх мені на вухо й на лапу. Я спокійно й терпляче перечекав, поки він усе це зробить, і тільки легенько муркнув, коли від першої перев'язки мені трохи заболіло.

– Ти мудрий кіт, Муре! – сказав господар. – Ти не опираєшся, як інші дряпучі вітрогони з твого роду, коли господар хоче допомогти тобі. Тепер лежи спокійно, а як настане час зализувати лапу, то сам скинеш пов'язку. Ну, а що стосується вкушеного вуха, то нема іншої ради, бідолахо, доведеться тобі вдовольнитися пластирем.

Я пообіцяв господареві, що послухаюсь його поради, і на ознаку свого вдоволення і вдячності за допомогу простяг йому здорову лапу. Він, як звичайно, взяв її і легенько потис, так, щоб мені було не боляче. Господар звав, як треба обходитися з освіченими котами.

Скоро я відчув цілющу дію пластиру і похвалив себе за те, що не скористався злощасним домашнім засобом попелястої кішки-хірурга. Коли мене відвідав Муцій, я вже був веселий і бадьорий. Невдовзі я вже так подужчав, що зміг піти з ним на буршівську пиятику. Можна собі уявити, з якою величезною радістю мене там зустріли. Всі полюбили мене вдвічі дужче.

Відтоді я почав жити чудовим життям бурша, нітрохи не переймаючись тим, що часом втрачав жмут найкращої шерсті зі свого хутра. Але хіба в цьому світі є тривале щастя? Хіба в кожній радості, яку ми спізнаємо, не

(А. м.) розташований на високому, стрімкому пагорбі, який на рівнині здавався б горою. На нього вела широка, зручна, обсаджена пахучими кущами дорога, обабіч якої були густо наставлені кам'яні лави й альтанки, як доказ гостинної дбайливості про мандрівників і прочан. Тільки вийшовши нагору, можна було помітити й оцінити велич і красу будівлі, що здалеку здавалася лише самітною церквою. Герб, єпископська митра, ціпок і хрест, вирізьблені з каменю над брамою, свідчили, що колись тут була резиденція єпископа, а напис «Benedictus, qui venit in nomine domini» [278] Благословенний той, хто зайде сюди в ім'я господнє (лат.). запрошував побожних гостей зайти в цю браму. Та кожен, хто заходив, мабуть, мимоволі спинявся, вражений і захоплений рідкісним, виконаним у стилі Палладіо [279] Палладіо Андреа – видатний італійський архітектор XVI ст., його споруди мали вплив на архітектуру класицизму в усій Європі. фасадом і двома високими, легкими вежами церкви, що стояла посередині як головна будівля; з обох боків до неї прилягли бічні крила. В головній будівлі, крім церкви, містилися ще покої абата, а в бічних – келії ченців, трапезна, інші загальні приміщення, а також кімнати, в яких зупинялися гості. Недалеко від монастиря розташувалися господарські будівлі, хутір і будинок старости; трохи нижче в долині видніло гарне село Канцгайм, що, немов пишний барвистий вінок, оточувало пагорб з абатством.