Джозеф Киплинг - Книга Джунглів [збірник]

– Дай їм перепочити, Акело, – сказав він, піднявши руку. – Вони ще не вчули тигра. Дай їм трошки спочити. Треба сповістити Шер-Ханові, хто йде. Тепер він наш.

Він приклав долоні до рота і гукнув у яр – це було так само, як крикнути в тунель, луна пішла низом. Та минуло чимало часу, поки у відповідь почулося сонне гарчання ситого тигра, який щойно прокинувся.

– Хто насмілився мене турбувати? – ревнув Шер-Хан, і строкатий павич з вереском випурхнув з яру.

– Це я, Мауглі! Тобі час показатись на Скелі Ради, коров’ячий злодюго! Донизу! Жени їх донизу, Акело! Униз, Рамо, униз!

Якусь мить стадо стояло непорушно на краю яру, та ось Акела завив на повен голос, і буйволи один за одним поперли в яр, як пароплави перевалюють через пороги. Пісок і каміння ринули навсібіч фонтаном. Зрушивши з місця, стадо вже не могло спинитись, і ледве воно спустилося на дно яру, Рама замукав, відчувши запах Шер-Хана.

– Еге! – сказав Мауглі, що сидів на його спині. – Тепер утямив?

І навала чорних запінених морд, рогів і вибалушених очей помчала яром, як гірський потік у повінь. Слабших буйволів відтіснили до схилів яру, де вони насилу виборсалися крізь зарості ліан. Буйволи мали напасти всі заразом і щосили – а проти такої навали не встоїть жоден тигр. Почувши тупіт, Шер-Хан схопився з місця і важко пострибав яром униз, озираючись на всі боки в пошуках рятунку. Але схили були надто круті, і він біг далі й далі, розморений ситною їжею та питвом, прагнучи уникнути сутички. Стадо вже хлюпало по калюжі, яку він щойно проминув, і мукало так, що вузький яр аж гудів. Мауглі почув, як з іншого кінця яру долинуло мукання у відповідь, і побачив, як Шер-Хан повернув назад (тигр розумів, що краще стрітися з биками, ніж з коровами і телятами). Потім Рама послизнувся, наступив на щось м’яке і під натиском інших биків стрімголов урізався у другу частину стада. Слабших буйволів ця сутичка звалила з ніг. І обидва стада вирвалися на рівнину, буцаючись і тупцяючи ратицями.

Мауглі трохи зачекав і, сплигнувши зі спини Рами, почав гамселити палицею на всі боки.

– Хутчіш, Акело, розганяй стадо! Розжени їх, а то вони почнуть битися! Отак, жени їх подалі, Акело. Гей, Рамо, Рамо! Ану тихіше, мої любі! Все скінчилося.

Акела і Сірий Брат бігали туди-сюди, кусаючи буйволів за ноги, і хоча спершу стадо знову завернуло до яру, Мауглі зміг зупинити Раму, і решта буйволів пішли за ним до болота.

Шер-Хана більше не треба було топтати. Він був мертвий, і до нього вже зліталися шуліки.

– Це була справді собача смерть, браття, – сказав Мауглі, виймаючи ніж, який завжди носив на шиї в піхвах відтоді, як почав жити серед людей. – Та він усе одно був боягузом і не став би до бою. Авжеж! Його шкурі місце на Скелі Ради. А тепер нумо до роботи!

Хлопець, вихований людьми, ніколи б не взявся сам-один здирати шкуру з десятифутового тигра, але Мауглі краще від будь-кого знав, як зняти шкуру звіра. Проте справа ця досить марудна, і Мауглі морочився з годину, поки відрізав шкуру ножем, а вовки дивилися, висолопивши язики, чи підходили і смикали шкуру, коли він наказував.

Раптом чиясь рука лягла на плече Мауглі, і, підвівши очі, хлопець побачив Балдео з мушкетом. Підпаски розповіли селянам про те, що буйволи показилися і втекли, і Балдео вийшов злющий, збираючись покарати Мауглі за недогляд. Вовки, побачивши людину, одразу сховалися.

– А це що за дурниці? – гримнув Балдео. – Хіба ж ти сам оббілуєш тигра? Де буйволи його вбили? Та це ж той кульгавий тигр, за якого призначено сто рупій! Гаразд, ми тобі пробачимо, що ти не доглянув череди. Може, я навіть дам тобі рупію, після того як відвезу шкуру до Канхівари.

Він витяг з-за пояса кремінь та кресало і нахилився, щоб обсмалити Шер-Ханові вуса. Майже всі мисливці в Індії роблять так, щоб їм не докучав привид тигра.

– Хм! – сказав Мауглі, здираючи шкуру з передньої лапи. – Кажеш, відвезеш шкуру до Канхівари, отримаєш нагороду й навіть даси мені рупію? А я гадаю, шкура мені самому потрібна. Чуєш, старий, прибери свій вогонь і геть звідси!

– Як ти смієш так розмовляти з першим мисливцем на селі? Щаслива нагода й буйволяча дурість – от і все, що допомогло тобі вполювати таку цінну здобич! Тигр був ситий, а то б він блукав миль за двадцять звідси. А ти навіть оббілувати його не зможеш, малий забродо, та ще й смієш говорити мені, Балдео, щоб я не обсмалював йому вуса! Ні, Мауглі, я не дам тобі ні копійки, зате дам гарного прочухана. Ану геть!

– Клянуся буйволом, який був мені викупом, – сказав Мауглі, здираючи шкуру з лопатки, – невже я мушу гаяти час на балачки з цією старою мавпою? Ану сюди, Акело! Цей чоловік мені набрид.