Джозеф Киплинг - Книга Джунглів [збірник]

І нарешті настав день, коли Мауглі не побачив Сірого Брата на призначеному місці, і тоді він засміявся й погнав стадо до яру під деревом дхак, що рясно квітло золотаво-червоним цвітом. Сірий Брат сидів там, і загривок на його спині став дибки.

– Він ховався увесь місяць, щоб збити тебе зі сліду. Минулої ночі він перейшов гори разом з Табакі й тепер іде по твоїх слідах, – сказав вовк, насилу віддихавшись.

Мауглі спохмурнів.

– Я не боюся Шер-Хана, а от Табакі надто хитрий.

– Не бійся, – сказав Сірий Брат, облизнувшись. – Я зустрів Табакі ще вдосвіта. Тепер він хитрує з шуліками. Та перш ніж я зламав йому хребта, він розповів мені все, що треба. Шер-Хан чигатиме на тебе сьогодні ввечері біля сільських воріт, лише на тебе. А зараз він вилежується у висохлому яру біля річки.

– Він їв сьогодні чи ще полює голодний? – спитав Мауглі, знаючи, що від цього залежить його життя або смерть.

– Зранку він уполював свиню, а потім ще й напився досхочу. Не забувай, Шер-Хан не може і дня обійтися без їжі – навіть заради помсти.

– Ну й дурень! Дурний котисько! Нажерся, нахлебтався і гадає, що я чекатиму, поки він ще й виспиться! То де ж він лежить? Якби нас було хоча б десять, ми б дали йому чосу! Але буйволи не захочуть нападати, поки не вчують тигра, а я не знаю їхньої мови. Може, підемо по сліду, щоб буйволи почули його запах?

– Він проплив униз річкою, щоб слід загубився, – відповів Сірий Брат.

– Це Табакі його навчив, звісно. Він сам до такого не додумався б. – Мауглі стояв, поклавши палець у рота, і міркував. – До великого яру Вайнганги звідси півмилі. Я можу повести череду в обхід, через ліс, понад яром, а тоді спуститись, але так він утече від нас низом. Треба загатити протилежний кінець. Сірий Брате, ти можеш розділити стадо на дві частини?

– Хтозна. Та я привів тобі кращого помічника.

Сірий Брат відскочив убік і сплигнув у яр. Звідти показалася велика сіра голова, так добре знайома Мауглі, і в жаркому повітрі пролунало тужливе виття, яке можна почути тільки у джунглях, – мисливський поклик вовка опівдні.

– Акело! Акело! – вигукнув Мауглі, ляснувши в долоні. – Я знав, що ти мене не забудеш! У нас попереду багато роботи. Розділи стадо навпіл, Акело. Віджени корів з телятами звідси, а биків і буйволів – окремо.

Обидва вовки, петляючи, забігали поміж буйволів і корів, що сполохано мукали й задирали голови, і скоро розділили стадо на дві частини. В одній стояли корови, затуливши собою телят, і, люто зиркаючи спідлоба, рили ратицями землю, готові кинутись на вовка і затоптати його водномить. У другій частині лютували бики й бузівки, що з виду здавалися страшнішими, та насправді були не такі небезпечні, бо ж не захищали телят. І шестеро чоловіків не змогли б упоратися з цим ділом так спритно.

– Що тепер? – спитав Акела, важко дихаючи. – Вони хочуть знову збігтись докупи.

Мауглі скочив на спину Рами.

– Биків віджени наліво, Акело, та подалі. А ти, Сірий Брате, коли ми рушимо, стережи корів і заганяй їх до яру.

– Куди саме? – спитав Сірий Брат, відсапавшись, і клацнув зубами.

– Туди, де найкрутіші схили, щоб Шер-Хан не зміг вилізти! – крикнув Мауглі. – Тримай їх там, поки ми не прийдемо.

Бики, зачувши виття Акели, стрімголов посунули вперед, а Сірий Брат вискочив перед коровами й перепинив їм дорогу. Вони кинулися на нього, і він побіг попереду отари до яру, а тим часом Акела гнав биків ліворуч.

– Отак! Ще трохи – і вони помчать як навіжені. Пильнуй, пильнуй, Акело! Тепер тільки клацнеш зубами – і вони кинуться на тебе! Ну й робота – гірше, ніж заганяти чорних оленів! Чи ти коли-небудь думав, що ці лінюхи можуть так бігати? – спитав Мауглі.

– Я… я полював на них колись, – задихаючись від пилу, відповів старий вовк. – Що тепер – гнати їх у джунглі?

– Так, жени! Жени швидше! Рама аж казиться з люті. Ох, якби ж я міг йому сказати, що мені від нього потрібно!

Бики повернули – цього разу праворуч – із шаленим тупотом кинулися в лісові хащі. Хлопці-підпаски, що стерегли стадо за півмилі звідти, мерщій кинулися до селища з криком, що буйволи показилися і втекли.

Задум Мауглі був досить простий. Він хотів пройти окружною стежкою по пагорбах до самого яру, а тоді погнати биків донизу, щоб Шер-Хан потрапив у пастку між биками та коровами. Він знав, що тигр обважнілий після ситого обіду, не зможе битися і не вилізе нагору по схилах. Мауглі як міг заспокоював буйволів, а Акела біг слідом і час від часу підвивав, щоб підігнати відсталих. Довелося зробити чимале коло, щоб не підходити до яру надто близько і не сполохати Шер-Хана. Врешті-решт Мауглі вигнав стадо на крутий трав’янистий схил яру. Крізь віття дерев було видно видолинок, але Мауглі дивився тільки на схили яру і з радістю побачив, що вони дуже круті і що плющ та ліани, які їх укривають, не витримають тигра, якщо він захоче вилізти нагору.