Джонатан Свифт: Мандри Ґуллівера

Звертаючись до своїх співвітчизників-ірландців, Свіфт писав ось що: «Будь-яке керування без згоди тих, ким керують, – справжнісіньке рабство… За законами Бога, природи, держави, а також за вашими власними законами ви можете й мусите бути вільними людьми, як ваші брати в Англії».

Памфлет «Листи сукнаря», написаний 1724 р., закликав ірландців до бойкоту англійських товарів і англійської монети й миттю розлетівся по всій країні багатотисячним накладом. Британська влада призначила премію тому, хто викаже автора «зловмисного» памфлета, проте її так нікому й не дали. Судили друкаря «Листів сукнаря», однак присяжні його виправдали. Прем’єр-міністр запропонував англійському намісникові заарештувати «підбурювача», але відповіддю йому було таке: «Для цього знадобиться ціла армія».

Відтоді англіканський священик Джонатан Свіфт став у католицькій Ірландії національним героєм та лідером визвольного руху. Його портретами прикрашали вулиці Дубліна, і всюди, де він з’являвся, його вітали захопленими вигуками.

При соборі Святого Патрика настоятель заснував фонд допомоги мешканцям Дубліна, багато з яких були на межі розорення внаслідок грабіжницької політики англійської влади, причому Свіфт допомагав і парафіянам англіканської церкви, і католикам.

І водночас у його тихому кабінеті сторінка за сторінкою народжувалися «Мандри Ґуллівера»…

1726 р. вийшли друком перші два томи роману, а за рік – іще два. Незвичайний сюжет, смілива фантазія автора, дивовижно точні та продумані описи вражень героя про дивні народи – ліліпутів і велетнів, лапутян і гуїгнгнмів – буквально заворожили читачів.

Найбільш наївні спочатку сприйняли книжку як правдивий життєпис, досвідченіші – як смішну й кумедну казочку, і лише небагато людей – найрозумніших – одразу здогадалися, що у фантастичних пригодах доктора Лемюеля Ґуллівера приховано глибокий сенс і нещадну сатиру на англійські звичаї, політику й закони. Вигадані Джонатаном Свіфтом слова «ліліпут» і «єху» невдовзі ввійшли до всіх європейських мов, зокрема до нашої.

Книжка, щойно з’явившись, мала шалений успіх, який можна порівняти тільки з успіхом роману Даніеля Дефо «Життя й неймовірні пригоди Робінзона Крузо», оприлюдненого на сім років раніше. За кілька місяців «Мандри Ґуллівера» тричі перевидавалися. Незабаром у всіх країнах Європи з’явилися переклади цієї книжки. Об’явилися наслідувачі, які намагалися продовжити дивовижні пригоди героя, але їхні імена тепер забуті, а слава Свіфта зростає щороку. В наш час «Мандри Ґуллівера» входять до ста найпопулярніших книжок у світі.

1729 р. письменникові було надане звання почесного громадянина Дубліна, на його честь був заснований «Клуб Сукнаря», який існує досі.

У народі переказували легенду про те, ніби Свіфт – нащадок давніх ірландських королів, що з’явився з метою відродити країну.

Авторитет настоятеля собору Святого Патрика був надзвичайно великий. Коли одного разу перед собором зібрався величезний натовп схвильованих містян, які нетерпляче очікували на передбачене астрономами затемнення Сонця, Свіфт, роздратований неймовірним галасом, звелів переказати людям, що настоятель скасовує затемнення. Після цього натовп затих і мовчки, шанобливо розійшовся.

Останні роки життя Свіфта були затьмарені важкою хворобою та майже цілковитою втратою працездатності. Він утратив мовлення, був частково паралізований. 1745 р. славетний письменник помер.

На мармуровій плиті над його могилою в соборі Святого Патрика накреслено такі слова: «Тут лежить тіло Джонатана Свіфта, декана цього собору, і суворе обурення більше не крає його серце».

Наша родина мала невеличкий маєток у Ноттингемширі; я був третім із п’яти синів. Батько відрядив мене, чотирнадцятирічного, до коледжу св. Еммануїла в Кембриджі, й упродовж двох із половиною років я наполегливо вчився. Однак моєму батькові, який мав дуже скромні статки, було важко оплачувати навчання, тож він забрав мене з коледжу. Вирішили продовжити моє навчання у містера Джеймса Бетса, відомого лондонського хірурга. Там я і мешкав наступні чотири роки. Невеликі гроші, які зрідка надсилав мені батько, я витрачав на вивчення навігації та математики – мені кортіло в майбутньому стати мандрівником. Медичну освіту я завершив у місті Лейден, де прожив понад два роки; усі мої рідні – особливо батько й дядько Джон – допомагали справдити мою мрію: стати судовим лікарем та присвятити життя далеким морським подорожам.