Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Завдяки такій системі виховання молоді дами в Ліліпутії соромляться манірності та вважають боягузтво ганьбою. Подібно до чоловіків, вони зневажливо ставляться до прикрас; вони чепурні й поводяться гідно. Я не помітив істотної різниці в освіті хлопчиків і дівчаток. Лише фізичні навантаження менші та курс наук для дівчаток складений не так широко й глибоко, зате багато часу присвячено вивченню господарювання. Навіть якщо жінка належить до вищого світу, вважають ліліпути, вона має займатися господарством, а головне – бути чуйною та розумною подругою своєму чоловікові. Адже молодість і краса не вічні. Коли випускниці школи виповнюється п’ятнадцять років, батьки або опікуни забирають її додому, щоб підготувати до заміжжя; при цьому прощання з подругами рідко обходиться без гірких дівочих сліз.

У закладах для дівчаток із нижчих прошарків суспільства, крім початкової освіти, вихованки навчаються різних робіт. Дівчатка, здібні до ремесла, залишаються в школі до семи років, а потім навчаються в майстрів; решта закінчують навчання в одинадцять років.

Батьків усіх без винятку дітей закон зобов’язує вносити частину щомісячних доходів на рахунок кожного учня; ці гроші зберігаються в школі до закінчення навчання. І це не беручи до уваги невеликої щорічної платні за пансіон і послуги вчителів. Рахунки дівчаток стають підґрунтям посагу випускниці, а шляхетні особи внесками на ім’я своїх синів закладають фундамент їхніх майбутніх статків. Таким чином ліліпути лише частково передають державі піклування про власних дітей. Якщо батьки вчасно не вносять платню за утримання й виховання своїх дітей, ці гроші примусово стягуються з них державними чиновниками.

Селяни виховують дітей удома. Оскільки все життя цієї частини населення країни пов’язане із землею та присадибним господарством, то і її освіта не має особливого значення для суспільства. Хворих і старих держава утримує в богадільнях; таке поняття, як жебрацтво, у королівстві просто невідоме.

У Ліліпутії я провів дев’ять місяців і тринадцять днів. Як же я жив і що робив упродовж усього цього часу?

Мені завжди подобалося займатися фізичною працею. Тут мої навички в теслярській справі стали в пригоді – я змайстрував собі з найміцніших дерев королівського парку досить зручні стіл і стілець.

Багато годин пішло на те, щоб забезпечити мене новим одягом і постільною білизною. Знадобилося двісті кравчинь, щоб пошити мені сорочки з найміцнішого й найгрубшого полотна, яке тільки знайшли в Ліліпутії. Однак виявилося, що, навіть тричі складене, воно не товще за наш серпанок. Тому робітницям довелося до того ж простьобати потрійну тканину нитками.

Звичайний сувій тутешнього полотна – три фути завдовжки та завширшки дорівнює трьом дюймам. Щоб кравчині могли зняти з мене мірку, я розлігся на дорозі біля свого сховища. Одна з них стояла біля мого горла й тримала кінець тонкого міцного шнурка, а інша приклала, натягнувши, другий кінець до мого коліна; третя дівчина вимірювала довжину шнура в дюймах. Потім мені виміряли великий палець правої руки, і цього для них виявилося досить. Знаючи, що окружність п’ясті вдвічі більша за окружність пальця і вдвічі менша за окружність шиї, кравчині змайстрували мені білизну якраз на мій зріст. Узірцем для них була моя стара сорочка.

З камзолом було трохи складніше – його шили триста кравців. Щоб із мене зняли мірку, мені довелося стати навколішки, до спини приставили драбину, і один із ліліпутів заліз по ній на мою шию, опустивши мотузку до землі. Рукави й талію я виміряв сам. Кравці працювали в моїй оселі, оскільки в усьому місті не було такого приміщення, де б умістився камзол. Урешті-решт він вийшов схожим на клаптикові ковдри, які англійки шиють зі строкатих шматочків матерії, – відрізнявся хіба тим, що був одноколірним.

Готували для мене безліч кухарів. Разом зі своїми родинами вони жили в невеликих будинках із дощок, що їх звели на майдані поряд із моєю оселею. Кожен кухар по черзі готував по дві страви на сніданок, обід і вечерю. Я брав у руку двадцять лакеїв і ставив їх до себе на стіл; решта прислужували на підлозі: одні підносили страви, інші тягли на плечах барильця з вином та різними напоями. Ті, хто був на столі, спритно підіймали знизу за допомогою блоків усе готове – немов відра з криниці. Кожну м’ясну страву я ковтав за один прийом, кожне барильце вина осушував одним ковтком. Тутешня баранина на смак поступається нашій, зате яловичина просто пречудова. Якось мені дістався такий великий кавалок філе, що довелося різати його ножем, але це був надзвичайний випадок. Мої слуги дивувалися, спостерігаючи за тим, як я ковтаю м’ясо разом із кістками, подібно до того як у нас їдять жайворонків. Дрібних птахів я брав за один раз по двадцять штук, а гусей та індичок з’їдав по півдюжини.