Николай Хвылевой - Санаторійна зона

– Що ви?

– Я знаю, ви цього не можете подумати, – сказала сестра Катря. – Ні ви зі мною, ні я з вами ніколи не говорили про кохання. І, власне, висловити свою думку про Майю мені тільки тому ніяково, що ви з нею живете!

– А ви це відкіля знаєте? – усміхнувся анарх.

– Я, власне, гадала, що ви цього не ховаєте?

– Саме?

– Саме… того, що ви живете з Майєю.

– Ну, коли ви так уперто настоюєте, то хай буде по-вашому, – усміхнувся анарх і додав: – А тепер висловлюйте свою думку про Майю.

– Думка моя така: Майя – нехороша людина. Не встигла вона приїхати сюди, як я відчула це. В ній, як це не дивно, – багато аристократизму. Ви розумієте мене? Ви подивіться на її зовнішність – це ж княжна. Я навіть думаю іноді, що її і походження таке. Цей римський профіль, цей стрункий стан, ці надменні й нехороші очі, ці мініатюрні пальчики, які так і хочеться погладить, – все це говорить за її аристократичне походження.

– Але цього – я гадаю – мало, щоб не любити її?

– Так, цього мало. Але не тільки ж про її зовнішність я хочу сказати. Кожний її рух, кожний жест, кожна усмішка мене одштовхують від неї. І я гадаю, не тільки мене. Я певна, що вона зовсім не те, чим ви її уявляєте.

– Але все-таки, за що ж ви її не любите?

– Знаєте, я можу зробити багато припущень. Але і це вам нічого не скаже. Я знаю тільки одно: Майя – надзвичайна егоїстка. У неї безперечно є якийсь біль, і от вона, замість того щоб самій носити вагу цього болю, звалює його на чужі плечі. Це – факт, і ви не одмовитесь од нього, поскільки частину цієї ваги і ви носите. І взагалі я можу сказати, що Майїне промешкання на санаторійній зоні скінчиться якоюсь нісенітницею. В данім разі я покладаюсь на свою інтуїцію.

Анарх згадав Майїн тихий негарний смішок, і цей смішок викликав – ні з того ні з сього – образ метранпажа. І знову неясна тривога зародилась в нім. – Але навкруги було так дзвінко, так бадьоро, що все темне, що постало, ураз розсіялось.

– Я гадаю, що ви прибільшуєте! – сказав анарх, беручи під руку сестру Катрю і направляючись за нею до кручі.

– Ви так хочете зараз вірити – хай буде так.

– Знаєте що? Давайте покинемо про це! – сказав анарх і зітхнув.

Сестра Катря фиркнула і нервно поправила свій чорненький бантик.

– Пробачте! – тихо сказала вона. – Я й сама не помітила, як зайшла так далеко.

– Ні, я зовсім не про це. Я кажу: давайте виберемо веселішу тему. Бачите, який прекрасний ранок?

Анарх і сестра Катря зупинились над кручею. Праворуч, у підніжжя гори, текла ріка. На поверхні її сковзались верховоди. Далі легко хвилювались комиші. В далині, по звертистій металевій лінії маячив ранковий човен: рибалка й ятері. І не знати, хто сіяв, хто просіяв голубий порох під кручі. І не знати, відкіля так п’яно пахли береги.

– І правда гарно! – сказала сестра Катря. – Я завше, коли бачу перед собою голубе небо, згадую чомусь біленький фартушок, що його носила в гімназії. І знаєте, коли я окунусь з головою в якийсь позитивізм або в «критику чистого розуму», мені здається, що я шукаю там саме його – цей фартушок – біленький, як перший далекий сніг.

– Цікаві асоціації.

– І навіть більше того, – сказала сестра Катря, – і тепер, після горожанської війни, саме тепер, коли всюди якось посіріло, – мені здається, що я вдруге загубила цей біленький фартушок. Фартушок, мабуть, символ радості.

Анарх хотів був щось сказати, але в цю хвилину розтявся недалеко оклик:

– Савонаролочко! [46] [xlvi] «Повість про санаторійну зону мені все-таки не вдається, – писала в своєму щоденникові хвора. – Можливо, психологізм саме такої послідовності й вимагає, але завдання художника полягає зовсім не в життєвій правді: в художній. Зараз Майї не треба було приводити на командну висоту». (Приміт. авт.)

Сестра Катря здригнула і сказала, увільняючи свою руку:

– До побачення. Я піду!

Анарх одступив на крок. Він не затримував дівчини. – Сестра Катря одійшла вбік і скоро зникла в зарослі.

Анарх подивився вниз: крізь гущавину продирались – Майя і Хлоня. Іншого разу він був би цілком задоволений. Після останньої суперечки, коли Майя назвала його сволоччю, анарх досі не почув од неї жодного слова. Тепер, хоч і знав, що Майя йшла миритися, – не тільки не відчув радості, як завжди було з ним, а скоріш був незадоволений.

Першим збіг на командну висоту Хлоня. Він привітався з анархом і пішов до дальньої кручі. Скоро на висоті була і Майя.

– Чижик-пижик! Руку! Мир! – сказала вона.