Николай Хвылевой - Санаторійна зона

До анарха, коли він простяг своє велетенське тіло, підсунула койку Унікум. Праворуч лежала Майя, ближче – метранпаж.

– Чому я з вами так мало говорю? – спитала Унікум, звертаючись до анарха.

Хтось пирхнув: цю солом’яну вдовушку безперечно мучить еротоманія. Вона буквально й остаточно нікому не дає спокою.

– Знаєте, краще було б, коли б ви до мене не приставали! – сказав анарх.

– Що? – скрикнула Унікум.

Хтось ще раз пирхнув.

Тоді Унікум, щоб вийти з ніякового становища, підвелась і погладила своєю рукою загорілі анархові груди. Потім похилила голову набік, на дикий малинник: мовляв, ходім! І раптом одвернулась.

– От ще нелюдимий!

– І справді: якийсь Мендель [40] [xl] Мендель Грегор Іоганн (1822–1884) – австрійський природодослідник, засновник учення про спадковість, витоків сучасної генетики. в окулярах, – сказала Майя, втручаючись у розмову, і кинула до анарха: – Чого ж ви? Сама ж кличе, ну і йшов би!

– Нікого я не кличу, – образилась Унікум. – Подумаєш, яка цяця! – і понесла свою койку до веранди.

Майя вирядила її іронічним поглядом, потім розставила руки і затопила яблуневий глуш:

– О-о-о!

– Так кричить санаторійний дурень! – подав з дальньої койки психопат.

– Коли хочете знати, так кричить життя! – кинула вбік Майя.

Психопат усміхнувся: «життя?» Він ніколи цьому не повірить. Дідок правий: у неї, безперечно, хворий огник в очах.

«О» пішло в глуш, у бур’яни і там поринуло, щоб більше не вернутися. Але «о» стривожило медичний персонал. Прибігла сестра і одразу ж накинулась:

– Не можна так, Майо, – сказала вона. – Що ви робите? Я ординатору скажу!

Майя звернулась котятком. Майї нема. Майя ніколи не кричала.

– Хто ж?

– О! – і Майя показала пальцем на анарха.

Сестра до нього: мовляв, такий серйозний – і на тобі! Що це з ним? То невчасно на койку лягає, то ще що-небудь. Це ж недисциплінованість! Так порушувати санаторійний режим ні в якім разі не можна. Він мусить негайно себе виправити, інакше будуть неприємності.

Але сестру несподівано перебив метранпаж.

– Це кричали вони! – сказав він, роблячи наголос на «вони», і махнув рукою в Майїн бік.

– Що? – зробила здивовані очі Майя.

– Нічого! – спокійно сказав Карно і потім раптом спитав, звертаючись до анарха: – А що то у вас лежить у кишені?

– Ну? – скинув очі анарх.

– Я питаю: що то у вас лежить у кишені?

Анарх зиркнув на свою кишеню і тут же почервонів. Проходячи повз загороджений молодняк, він зірвав три яблука, що їх хотів дати Хлоні. Тепер Карно його несподівано поставив у таке становище, нібито він тільки те й робить, що нищить заборонений молодняк.

– Яблука! – сказав анарх і витяг їх.

– Яблука ж заборонено рвати, – кинув метранпаж і перевів свій іронічний погляд на Майю.

До цього часу анарх жодного разу не говорив з Карно. І тепер йому раптом здалося, що метранпажів голос він уже десь чув, анарх навіть пам’ятає: саме такий упертий, повний безсмертного сарказму, з гаркавим акцентом. [41] [xli] Тут мусить бути зав’язка. Я не знаю, як це в теорії, а на практиці – так. Я сама колись переживала подібні моменти. Не треба забувати, що анарх, власне, не порвав зі своїм колишнім світоглядом і, знаючи це, не міг спокійно почувати себе на санаторійній зоні. З одного боку, його тривожили, як це кажуть росіяни – «угризєнія совєсті», з другого – розхлябаність волі породила боюнство, яке хвилинами почало переходить в манію пересліду. – Отже, метранпаж Карно, який, як відомо, з першого дня свого помешкання на санаторійній зоні заставив всіх заговорити про себе, – не міг, звичайно, не затривожити анарха. Мало того – метранпаж і попав на санаторійну зону тільки для того, щоб стежити за кожним анарховим рухом і не давати йому спокою. ( Приміт. авт .)

Сестра здвигнула плечима і одійшла від койки. – Наступила ніякова мовчанка. Майя уперто дивилась на метранпажа, останній – іронічно – на неї. Анарх похилив голову на плече і теж мовчав. І коли б не дідок, що підсів до нього, – анарх мусив би кудись одійти.

Дідок нахилився до анархового вуха і знову пошепки говорив якусь нісенітницю про Річардсона, [42] [xlii] Річардсон Семюель (1689–1761) – англійський письменник. Автор сімейно-побутових романів «Памела», «Кларісса», «Історія сера Чарлза Грандісона». про сентименталізм. Це була одна з його улюблених тем. Потім дідок смакував так: Майя, мовляв, не біблейська Рахіль, але щось подібне. Знаєте: фосфоричний блиск, легенька хвороба в очах, ніжка, знаєте, коли неловко сяде напроти без панталонів…