Николай Хвылевой - Санаторійна зона

– Провінціальна трагедія! – гірко усміхався анарх. – Але як він не глузував із себе, як не соромив себе, – від таких дум він не міг утекти. Цирк, як примара, розпливався і пропадав. А замість цирку виростали шеренги інвалідів якоїсь невідомої інсурекції і проходили повз нього. – Нарешті даль стихала. «Катеринка» пропадала в яблуневій оазі. Анарх підводився і йшов на широку дорогу, де буйно розляглися хліба. Тоді підходила до нього Майя і ще раз сміялась своїм тихим негарним смішком. «Савонаролочко! – казала вона. – Ну, який з тебе анарх?» – «Майо!» – зупинив її той. «Ну, не буду! Не буду більш!» – говорила вона. З появою на санаторійній зоні Карно, – розмови такі не припинялись, але несподівано набрали більш загострених форм. «Як тобі подобається «наш»?» – питала Майя. «Хто це?» – підводив очі анарх. «Метранпаж, звичайно!» – «Саме?» – «Ну, от… взагалі… – говорила, чомусь нервуючись, Майя. – Мені здається, що він просто пронира – і все». – «Можливо!» Тоді Майя раптом грала очима й спирала погляд на своїх грудних яблуках. «А от мені хочеться з ним пофліртувати. Ти як на це дивишся?» – «Що ж, діло твоє!» Майя клала свою руку на анархове плече, притулялась до нього всім тілом, так що анарх почував, як йому починали горіти вуха, і шепотіла: «Ти не думай, що так… фліртувати. Я серйозно… Знаєш?… Ну, ти мене розумієш!..» Тоді анарх переходив на «ви»: «Слухайте!» – і він зупинився. «Ах, який ти смішний!» – реготала Майя. Майя так голосно реготала, що здавалось, дзвенять всі перевали, весь ліс, всі бур’яни, всі зелені дороги. Відголоски її реготу метушились і тікали: і до санаторійної зони, і до перших міських кварталів, і в сизу загоризонтну безвість. Це був надзвичайний регіт сильної самиці, що почувала свою силу. Але анарх і тут пізнавав тихий негарний смішок. Щось надломлене, ледве помітне, забігало вперед і плуталось в міцних нотах реготу.

Колись, коли падали легкі тіні, з дальнього посьолка до гори підвівся важкий гул: полудневий шабаш. Це було перед другою лежанкою.

Хлоня подивився задумано в гущавину дерев і сказав, звертаючись до метранпажа:

– Чуєте, як гудить? Як вам? Подобається?

Анарх догадався, що Карно нічого не скаже, а миршавий дідок і зараз буде фолькотіти гнилими зубами. Тому він і одвернувся до веранди.

Дідок і справді щось сказав. І те, що він сказав, було, як і завжди, безглузде. Анарх не втерпів і підвівся. Він подивився навкруги себе: – нікого з медичного персоналу не було. Тільки сестра Катря маячила під яблунею з одуванчиком в руці.

Стояла гаряча тиша. Навіть одуванчик, коли сестра Катря дмухнула на нього, спалахнув, як феєрверк, і розтанув у просторах білим димком.

Анарх пішов повз койок, що на них лежали хворі. Недалеко він почув розмову. Один із хворих натхненно розповідав про барикади під Києвом, про божевільного Муравйова, [39] [xxxix] Муравйов Михайло (1880–1918) – авантюрист, підполковник царської армії, що перейшов на бік Радянської влади, лівий есер. Відомий своїми антиукраїнськими настроями. У січні 1918 р. завоював Київ, застосувавши терор до українського населення, знищував культурні осередки. Наприкінці 1918 р. командував військами Східного фронту. Зрадив Радянську владу, влаштувавши бунт у Симбірську. Вбитий при арешті. про «Арсенал».

За асоціацією – божевільний Муравйов – анарх подумав про розстріли і тут же, зиркнувши на оповідача, раптом згадав, що ординатор наказав сестрі поповнити про нього анамнез. І це неприємно вразило і зіпсувало і без того поганий настрій. «Для чого анамнез?» І йому раптом прийшло в голову, що анамнез причіпка: просто треба комусь поповнити його біографію.

Тоді анарх повернув до своєї койки. Сьогодні він знову почув тривогу. Вона підійшла до нього і зупинилась.

Але він мусить себе взяти в руки! Відкіля ця підозрілість?… Ні, це неможливо! Він певний, що справа зовсім не в ломці світогляду – це просто істерія. Він давно вже помічає, що з ним робиться щось неладне! Саме істерія, інакше і не могло бути: після довгих років горожанської війни, в якій він приймав активну участь, анарх мусив чекати цієї хвороби. І вона прийшла зі своїм знеладдям психічної сфери, з надзвичайною вразливістю, з ексцентричністю, з приступами тоски і страху. Треба негайно вжити якихось заходів, інакше з ним буде те, що і з Хлонею.

Проходив дзвінкий день.

В тихому блакитному неводі полоскалось біло-мідне сонце, а день тягнув невода все вище й вище, до зеніту. Тоді перевалилось через зеніт біло-мідне сонце, і потягнув хрустальний день на захід.