Оскар Уайльд - Портрет Доріана Ґрея [збірник]

Леді Віндермір. А ви?

Місіс Ерлін. Та я дам собі раду! Я зустріну їх.

Леді Віндермір ховається за шторою.

Лорд Оґастес ( по той бік дверей ). Дурниці, любий Віндерміре, ви не покинете мене!

Місіс Ерлін. Лорд Оґастес! Тож це я пропала! ( Хвильку вагається, тоді, розглянувшись, помічає двері з правого боку й виходить до суміжної кімнати .)

Входять лорд Дарлінґтон, містер Дамбі, лорд Віндермір, лорд Оґастес Лортон і містер Сесіл Ґреєм.

Дамбі. От недогода – витурити нас із клубу такої ранньої пори! Всього тільки друга година. ( Сідає на стілець .) Саме коли по-справжньому починається вечір. ( Позіхає і заплющує очі .)

Лорд Віндермір. Це дуже добре, що ви, лорде Дарлінґтон, дозволили Оґастесу затягти сюди весь наш гурт, але я, боюся, не зможу надовго тут затриматись.

Лорд Дарлінґтон. Справді? Дуже шкода. Але від сигари ви не відмовитесь?

Лорд Віндермір. Дякую. ( Сідає .)

Лорд Оґастес ( до лорда Віндерміра ). Любий мій, і не думайте поки що йти. Хай йому чорт, але мені треба з вами про дещо переговорити, а це справа досить поважна. ( Сідає поруч з ним за столом ліворуч .)

Сесіл Ґреєм. Е, та звісно, що це за поважна справа. У Бабчика одне на думці – місіс Ерлін.

Лорд Віндермір. Але це, здається, вас не стосується, Сесіле, – хіба не так?

Сесіл Ґреєм. Ні, не стосується. Тим-то воно мене й цікавить. Мої власні справи завжди нагонять на мене нудьгу. Я радше волію до чужих придивлятись.

Лорд Дарлінґтон. Може, вип’ємо щось, друзі? Вам, Сесіле, віскі з содовою?

Сесіл Ґреєм. Дякую. ( Підходить до столу разом з лордом Дарлінґтоном .) А місіс Ерлін сьогодні виглядала дуже привабливо, чи не правда?

Лорд Дарлінґтон. Я не з тих, хто нею захоплюється.

Сесіл Ґреєм. Я теж був таким, але тепер от захоплююсь. Вона ж просто примусила мене познайомити її з бідолашною тітонькою Керолайн. Здається, місіс Ерлін уже й запрошено до тітоньки на сніданок.

Лорд Дарлінґтон ( здивовано .). Та невже?

Сесіл Ґреєм. Таки справді.

Лорд Дарлінґтон. Ви вже вибачте, друзі. Але я завтра виїжджаю, тож мушу написати кілька листів. ( Сідає за письмовий стіл .)

Дамбі. Ця місіс Ерлін – розумна жінка.

Сесіл Ґреєм. Здоров, Дамбі! Я думав, ти вже заснув.

Дамбі. А я таки сплю – як завжди.

Лорд Оґастес. Навіть дуже розумна. Вона чудово знає, який з мене чортів дурень – знає не гірш за мене самого.

Сесіл Ґреєм, сміючись, підходить до нього.

Ти, мій хлопче, можеш собі сміятись, але це не абищо – стріти жінку, яка розгадала тебе геть усього наскрізь.

Дамбі. Однак це дуже небезпечна річ. Такі жінки кінець кінцем доводять справу до шлюбу.

Сесіл Ґреєм. А я думав, Бабчику, що ви вже ніколи більше не схочете її бачити. Таки так! Я ж учора ввечері почув про це від вас у клубі. Ви сказали, що довідались… ( Далі говорить йому щось пошепки .)

Лорд Оґастес. О, це вона пояснила.

Сесіл Ґреєм. А Вісбаденську справу? [192]

Лорд Оґастес. І це пояснила.

Дамбі. А свої прибутки, Бабчику? Вона й це пояснила?

Лорд Оґастес ( повагом ). Це вона збирається пояснити завтра.

Сесіл Ґреєм вертається до столу, що в центрі.

Дамбі. Теперішні жінки такі, що просто страх: кожен свій крок вони розраховують. От наші бабусі були нерозважливі над усяку міру, зате їхні онучки нерозважливі лише в міру пожитку, який з цього матимуть, їй-бо.

Лорд Оґастес. То з ваших слів випливає, що вона зіпсута жінка. Але це зовсім не правда!

Сесіл Ґреєм. Ой, зіпсуті жінки – це сущий клопіт. А порядні жінки – сама нудьга. Оце й уся різниця між ними.

Лорд Оґастес ( попахкуючи сигарою ). Місіс Ерлін має попереду майбутнє.

Дамбі. Попереду місіс Ерлін має минуле.

Лорд Оґастес. Я волію жінок з минулим. Хай йому чорт, але з ними бодай поговорити цікаво.

Сесіл Ґреєм. Що ж, Бабчику, у вас дуже багато знайдеться тем для розмов з нею . ( Підводиться й підходить по лорда Оґастеса .)

Лорд Оґастес. Ти робишся нетактовним, хлопче, – хай йому чорт, але все-таки нетактовним.

Сесіл Ґреєм ( кладе руки йому на плечі ). Знаєте, Бабчику, ви вже втратили і на стрункості постави, і на твердості характеру – тож не втрачайте ще й самовладання: потім його не вернете.

Лорд Оґастес. Любий хлопче, якби я не був найдобросердішим на весь Лондон…

Сесіл Ґреєм…То ми відчували б до вас більшу повагу – чи не це ви мали на думці, Бабчику? ( Відходить убік .)

Дамбі. Молодь у наші дні зовсім-таки розбестилась. Ніякої тобі поваги до фарбованого волосся!