Ірина Вільде - Повнолітні діти

Дарка, яка не спускала очей з учителя, бачила зовсім виразно, як він зробив Кентнер заперечливий рух головою. Оріховська під партою наступила Дарці на черевик. Дарка, не повертаючи голови, притакнула повіками.

— Я ще подумаю, — сказала нарешті Кентнер…

З того часу любов до вчителя Порхавки знайшла у Дарки своє глибоке джерело.

Коли кінчився урок, на списку у Порхавки було шість нових кандидатів у члени організації черчеташ. І хоч було сказано, що члени організації будуть користуватися великими матеріальними пільгами, з шести записаних чотири були дітьми багатих батьків.

Справжні завдання черчеташ і їх політичні цілі обговорено на чергових зборах самоосвітнього гуртка. Незважаючи на те, що на зборах ухвалено бойкотувати неофіційно тих, що вступили в цю організацію, а відносно хлопців то допускалося ще й фізичне покарання, незалежно від того, що лунали такі гострі слова, як «яничари», Дарка відчувала, що бойовий настрій серед гуртківців значно понизився. По-перше, майже наполовину зменшилося число учасників. Можна було припускати, що декого свідомо не повідомляли про збори, а інші просто злякалися.

По-друге, збори не відбувалися тепер на квартирі у когось з учнів, як раніше. Ці, наприклад, збори відбуваються в якійсь малій, з низькою стелею кімнаті, до якої можна дістатися тільки з допомогою умовленого знаку — два коротких і один довгий стукіт у двері. Тепер входили до кімнати поодинці, з відповідними інтервалами. Ніхто не співав тут, не вдавав, що відбувається забава.

До того ж, як здогадувалася Дарка, не було згоди між керівниками. Одні, здогадувалася Дарка, стояли за те, щоб вести боротьбу відкритим, непримиренним способом, незважаючи ні на які жертви, а інші, на чолі з Стефою Сидір, обстоювали політику хитрощів і маскування. Ворог не заслуговує на те, щоб вести з ним чесну гру. Навпаки, треба вдавати лояльних, натягти на себе маску «яничарів», використовувати ворога матеріально, а свою справу робити.

Оріховська, від якої, очевидно, домагалися, щоб вона вирішила суперечку, не ставала на боці ні тих, ні тих. Стояла із схрещеними на грудях руками, вища за інших, здавалася старшою, розумнішою.

Вона заспокоїла розпалених звісткою, що незабаром має приїхати до Чернівців її брат з Галичини. Він допоможе встановити генеральну лінію роботи в їх гуртку. Вона так часто посилалася на брата, що Дарка зрозуміла, що Наталка, певно, дуже високо цінує і любить того свого брата.

Немає сумніву, що в гуртку не все гаразд.

Уже сам факт, що знайшовся серед них зрадник, який виказав їх, — перший серйозний сигнал. Ніхто не називав прізвища зрадника, але Дарка бачила по обличчях, що більшість знає його, хоч спочатку підозріння падало аж на трьох.

Дирекція школи зам'яла справу з концертом з двох причин: по-перше, пани професори хочуть зберегти власну шкуру, бо їм вище начальство може в кожну хвилину сказати: «А ви як дивилися, що дійшли до цього?»; а по-друге, тому, що не надають великого значення цій події, гадають все ж таки викрити прізвища ініціаторів. Тому тепер треба бути обережнішими, ніж будь-коли.

Стефа, яка стояла поруч з Даркою, зауважила півголосом:

— Треба діяти, а не чекати!.. Вічно чекати…

Циганюк не говорив багато, а більше курив. Дарка була здивована, що, опинившись на вулиці, не помітила Циганюка. Звикла до його проводів, хоч насправді милим не був їй ніколи.

Одного дня Дарка відчуває несподівано, що її серце давно вже гризе бажання побачити ближче Лучіку Джорджеску. Вона так довго не матиме спокою, доки очі її не побачать суперницю. Дарка прагне розглянути її всю, почути її голос, подивитися зблизька на рот в усмішці. Хоче приглянутися до її очей, зачіски, голови, рухів її брів, рук. Мусить збагнути, віднайти те щось, чим захопився Данко. Бо серце не хоче, не може погодитися з тим, що Данко вже ніколи не повернеться до Дарки! Це ж неймовірно, щоб ніколи вже не повернулося те давнє. Чому? Чому, коли все інше таке, як і раніш, коли Дарка — така ж, як і була на канікулах? Її коси, що колись йому так сподобалися, що аж прекрасними назвав їх, такі самі, як і тоді, у Веренчанці. Ще навіть кращі. Лідка порадила Дарці мити їх у ромені, і вони тепер — мов пасма сонячного проміння. А може, її очі, де він багато разів шукав правди, змінилися? Навпаки, може, навіть виразнішими зробили їх ці всі болючі переживання. А серце, те бідне серце, хіба воно не те саме, що на канікулах було?

Світоньку! Таж Дарка ще сьогодні відчуває тремтіння кожного Данкового слова!