Ірина Вільде - Повнолітні діти

— Я речі здам на сховище, а ти йди, куди тобі треба… Тільки щоб не пізніше сьомої була вже на вокзалі. А тут тобі двадцять леїв. Може, зголоднієш і схочеш перекусити. Звичайно… гм… наша мамця була б трохи незадоволена, що я так розпорядився, але я думаю… Одним словом, пам'ятай: не пізніше сьомої… В мене ж тут ціла гора справ!

«Варто, — подумала Дарка, — хоч би вже для того родитися на світ, щоб мати такого тата!»

Вона допомогла таткові занести речі до сховища і, доки він здавав їх, подалася до міста.

Тепер, коли мала стільки вільного часу, дивилася на все — вуличний рух, фасади будинків, вітрини, сквери — іншими очима. Коли раніше поспіхом проходила цією вулицею і тому не мала часу розглядатись, то тепер спішити було нікуди.

Закінчувалась дев'ята. Данко сидів уже за партою в класі. Наталка, може, ще не встала з ліжка, а, крім них, хто міг ще цікавити Дарку?

Ішла вперед, пильно приглядаючись до всього.

Привокзальною стрімкою вулицею, яка й досі носила в народі стару австрійську назву Бангофштрасе, йшли безперервним ланцюгом люди, переважно селяни з навколишніх сіл. Строкаті тайстри [60] Сукняні торби. на плечах на білому полі сорочки додавали мальовничості цьому живому ланцюгові. Жінки, незважаючи на холодну пору, були здебільшого босі. Та хоча й босі, хоч і ноги не в одної були порепані від роси і стерні, як свіжозорана рілля, проте всі вони мали на собі сорочки, густо обшиті бісером та лелітками [61] Блискучі бляшки, вживані для оздоблення. .

Лише горботки відрізняли в цьому хороводі бідніших від багатших. Заможніші мали на собі горботки добротні, густі, блискучі, з тонкої вовни, перетикані срібними нитками. Горботки ж бідніших були домоткані, грубого виробу, шорсткі й такі рідкі, що підтичка просвічувала крізь них.

З вулиці від шіфи (колись було тут на розі корабельне агентство, і назва так і прилипла до цього місця) пошнурував угору привокзальною вулицею караван швабок з пірамідами кошиків на голові. Це німецькі колоністки, яких на Буковині називають швабами, вирушили на базар з городиною і набілом.

Усі вони, як одна, відрізнялися стрункими, виточеними фігурами. Дарці спало на думку, що надзвичайна граціозність у швабок — це не випадкове явище. Це, мабуть, наслідок того, що їм день у день доводиться носити на голові кошики, часто навіть з банками молока.

Ось вийшов з корчми старий липован [62] Російський старовір. з дочкою чи невісткою. Поверх заправлених у юхтові чоботи полосатих штанів мав він на собі яскраво-червону шовкову косоворотку, оздоблену важкими золотистими гудзиками, і солом'яний домороблений бриль. Рідка біла борода віялом розлягалася по грудях. Молода липованка своїми у кілька рядів спідницями, широкими рукавами та яскравою, на потилиці зав'язаною хустиною дуже нагадувала циганку. Тільки кучеряве світло-русяве волосся й сині очі видавали її.

Дарка звідкись знала, що липовани — це старовіри, які багато років тому перемандрували сюди з Росії, переслідувані царським урядом за свої релігійні переконання. Оселилися вони по буковинських селах компактними масами, зберігаючи протягом довгих років не тільки свою мову, але й усі обряди своєї віри. Відбившись од рідної землі, не прив'язалися вони до чужої. Липовани майже не займалися хліборобством. На Буковині були відомі тим, що закуповували у людей сади на пні, а пізніше цілий рік торгували фруктами.

Дарка задивилася на тендітну вроду молодої липованки. Щаслива бодай вона?

Весь правий бік довгої Бангофштрасе займали переважно низькі, тісно притулені один до одного будиночки з господарськими речами, а також з речами селянського вжитку, дешеві корчми, від яких несло до нудоти поганим вином, магазини з яскравими тканинами, шкірою, готовим взуттям, обмінні пункти, де на місці вимінювали повісмо й віск на цвяхи, дьоготь чи гас, перукарня з п'явками за вітриною, фотограф з бутафорним конем і літаком та ін. Всі оці підприємства були монополією дрібних єврейських торговців. Тут вони мали свої гешефти, тут десь обіч була й кімнатка з кухнею, де жила сім'я. Вулиця ця славилася ще й численною дітворою. Буквально біля кожної крамнички бавилися на виступі під вітриною малі, часто голопупі, скуйовджені, в периновому пуху діти.

Дарка задумалася: «Куди ж іти? З кого починати?»

Покрутиться ще трохи по місту, а потім піде до Наталки Оріховської.

В Оріховських, незважаючи на ранню пору, застала Дарка, на своє велике здивування, Гиня Іванчука. Вона думала, що після свого останнього виступу на зборах гуртківців Іванчук не захоче бувати в домі Оріховських. Та, як виявилося з розмови, він справді з того часу вперше зайшов сюди. Прийшов він за тим самим, що й Дарка: як в кінці кінців бути з гуртком? Чи не варт скликати ще раз, доки народ ще не розбрівся по світу, збори гуртківців?