Ірина Вільде - Повнолітні діти

Іванчук сказав і сам злякався своїх слів, бо зблід від них, як стіна.

Дарка також злякалася: хоча б обійшлося без скандалу! Та, слава богу, Оріховський зовсім спокійний. Він обводить усіх спокійним поглядом і питає не без іронії:

— Чого ж ви так настрашилися? Будьте спокійні… я нітрохи не почуваю себе ображеним… Тут тільки одне непорозуміння, пане Іванчук. Ви грубо помиляєтесь, коли думаєте, що кожний, хто співчуває робітничому рухові, отримує за це гроші… Я зрозумів ваш натяк. Ми не торгуємо своїми політичними переконаннями. Ясно?!

Людина весь час говорила спокійно і раптом крикнула, ще й кулаком по столу вдарила. Зрозуміло, що така несподівана зміна поведінки могла збентежити присутніх.

Наталка взяла брата за руку, примусивши його сісти.

— Ні… Я таки не чекав від вас, що ви з Циганюком пуститеся на таку провокацію. Та що це? Що це за діалог між мною і Оріховським? Та я аж тепер бачу, що це звичайнісінька, наперед підготовлена провокація…

Очі Гиньо метали блискавки гніву на всі боки. На фоні гарячого кольору волосся ці очі видалися білими.

Аж тепер підвівся Орест. Він був спокійний, флегматичний, як завжди.

— А що ж ти називаєш провокацією — обмін думками? Так, тепер настає такий час, що ми повинні ясно визначати свої погляди. Буде вже тієї забави у гуртки: або робити справжнє діло, або киньмо все до чортової матері!..

Оріховський підняв руку:

— Заспокойтеся… пакс вобіскум! [38] Мир вам (латин.) . Я думаю, що сьогоднішній наш товариський, — не втримався він від посмішки, — обмін думками переконав нас усіх, що нам не потрібна боротьба для боротьби, що та боротьба повинна спиратися на якусь конкретну програму. Я знаю, Іванчук, що ви не любите цього слова, але без нього не можна… Далі: та програма повинна мати якусь перспективу, а такі питання не вирішуються в один вечір. Моя пропозиція, — він звернувся до сестри ласкаво, як завжди, коли звертався до неї, — відкласти цю справу на якийсь час, а поки що, Наталочко, пригадай собі, що ти — господиня… Як почуваєш себе? — він співчутливо приклав їй руку до чола.

Орест завів патефон. Музика «Дунайських хвиль» перенесла Дарку в інший світ. На березі Дунаю, але не на батьківщині Штрауса, а десь ближче, взявшись за руки, танцювали босі дівчата з водяними лілеями у волоссі.

— Треба думати, а не мріяти!..

Орест Циганюк нахилився так низько над Даркою, що його підборіддя торкнулося її голови.

— Дивіться, Дарко, яка чудова дівчина — Стефа…

Стефа, зачувши своє ім'я, повернулася до них лицем. Її рука перебирала янтар на грудях. Дарка не встигла відповісти, бо Наталка взяла Ореста за руку, вказуючи йому закоханими очима місце біля себе.

— Сідай, Ромку, — сказала до брата, — ми ж не про це тебе питали. Ми хотіли почути твою думку щодо нашої участі у святі возз'єднання — як ти вважаєш? Брати нам участь чи демонстративно не прийти на урочистий вечір?

— Моя думка, — він приклав великий палець до нижньої губи і замислився, — моя думка така, що треба нам взяти участь в цьому параді. Так!

— Це ж опортунізм! — крикнула Стефа і встала, але відразу ж сіла.

— Ні, — схилився злегка в її бік Оріховський, — зовсім ні. На даному етапі — користуюся фразою пана Іванчука — вам не треба встрявати в жодні демонстрації. Взагалі не робити нічого такого, що могло б потягти до масової відповідальності. Розцінюйте це як тимчасовий відступ, але пам'ятайте, що це — відступ, який робиться для кращого наступу. Потім, під час таких демонстрацій дуже легко можна дати себе спровокувати до різних виступів, катастрофічних щодо наслідків.

Іванчук зробив іронічну гримасу:

— Ви щойно говорили про те, що молодь повинна іти в авангарді, а тепер уже відступаєте? Чи, може, ви вже не причисляєте себе до молоді? Я не думав, що почую сьогодні таке від вас… Просто ніколи був би не повірив. Чи то у вас теорія — одне, а практика — друге?

Оріховський засміявся:

— На це ви мене не візьмете, Гиню! Застарий я горобець, щоб впійматися на полові. Ви що, чекали, що я вас озброю хлопушками і виставлю проти кулеметів? Ви цього чекали від мене?

Життя пливе рівномірно, як лінива ріка. Комусь сторонньому могло б здаватися, що немає жодних змін ані в школі, ані в Дарчиному житті.

Мігулів питає з однаковим спокоєм і ласкою як тих з «форте біне» [39] Дуже добре. , так і з «інсуфіцієнт» [40] Погано. . Мігалаке теж без великих труднощів пригадував, що і Попович є в класі. Правда, питав її тільки в четверги, тобто тільки в дні граматики і правопису, але бодай помічав її в класі. Добрі очі учителя Сліпого, може, трохи частіше, ніж раніш, спочивали на Дарчиній голові. Мамині листи, як і раніше, були сердечні і ніжні. Ні тіні не помітив би ніхто в них докору чи жалю. На станції, як звичайно, в неділю були на десерт налисники з варенням. Навіть учитель релігії о. Луців однаково, як сорок років тому, закінчує урок словами: «А тепер помолимося господу богу, діти!»